Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 72

Томек відразу пожвавішав і відповів:

— Ви ще на кораблі говорили мені, що будемо полювати на рудих, сірих і скельних кенгуру. Хіба є ще й інші їх види?

Бентлі завжди залюбки спілкувався з допитливим хлопцем, а крім того, зоологія була улюбленою темою його розмов, тому він квапливо став пояснювати:

— Звичайно, мій друже! Адже родина сумчастих тварин, які стрибають, ділиться на ряд підродин. Першу з них становить перехідний тип від сумчастих, які лазять по деревах, до тих, що стрибають. Представниками її є: широковідомий мускусний кенгуру, що живе в Новому Південному Уельсі, Вікторії, Південній Австралії й Тасманії, опосумовий сумчастий щур, поширений по всьому нашому континенту, за винятком його північної частини. Підродина справжніх кенгуру нараховує багато видів, які відрізняються між собою розмірами. Серед сумчастих, поруч із велетнями, можна зустріти види, які не перевищують кролика. Ти, напевно, знаєш, що батьківщина кенгуру — Австралія та сусідні острови, а улюблене місце їх перебування — неозорі степи, порослі травою. Деякі види кенгуру живуть у лісах із великими галявинами, інші живуть у скребах, а деякі в густих, дрімучих лісах. Є також види, які живуть у горах, і навіть такі, що гніздяться на деревах.

Поперечно-смугастий кенгуру й споріднений із ним заячий кенгуру близькі до кенгурового щура. Серед скельних кенгуру, на яких ми будемо полювати, є види жовтоногих і південноавстралійських гірських кенгуру. Деревні кенгуру відрізняються від своєї підродини справжніх кенгуру як способом пересування, так і способом життя.

Наземні кенгуру — найбільш відома група цілої підродини. Вони живуть головним чином в Австралії, а деякі види малих кенгуру можна зустріти у східній частині Нової Гвінеї та на сусідніх островах. До наземних кенгуру ми відносимо: рудого гігантського кенгуру — їх стадо ми щойно зустріли, сірого величезного кенгуру, чорноголового кенгуру, кенгуру веселого й кенгуру Беннега. Цей останній вид надзвичайно цінують мисливці за його чудове хутро.

Упродовж цієї цікавої розмови час минав швидко. Мисливці й не помітили, як під’їхали до скелястого узгір’я, розчленованого широкою ущелиною. Саме в цю ущелину Тоні спрямував свого коня. Мисливці подалися слідом за ним. Вони визнали, що тубілець чудово виконав доручене йому завдання. Широке гирло ущелини, яке виходило в бік степу, звужувалося в глибині й закінчувалося досить широкою улоговиною, оточеною з усіх боків прямовисними скелями. Досить було загнати туди тварин, щоб вони опинилися в природній пастці.

— Це чудове місце для пастки, — задоволено відзначив Вільмовський. — Поставити огорожу, яка щільно замикає гирло ущелини, зовсім не важко.

— Якщо мова йде про вибір місця для ловів тварин, то краще за Тоні цього не зробить ніхто, — додав Бентлі. — Кілька міцних стовпів і кільканадцять метрів дротяної сітки цілком достатньо, щоб замкнути кенгуру в улоговині.