Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 6

З-поміж дітей, які пошепки розмовляли в коридорі, вирізнявся Томек Вільмовський, гарної статури блондин, що жваво потішав своїх схвильованих товаришів:

— Кажу вам, що Пилки сьогодні в школі немає. Я переконався в цьому особисто й ручуся, що це правда. Що як його господиня, йдучи до міста за покупками, випадково замкнула двері на ключ? Ото була б комедія! Уявіть собі Пилку, як він із записником у руці безпорадно кидається по квартирі? О, якби це можна було побачити!

Обличчя хлопців засяяли на саму думку про таку чудову можливість. А втім, важко було припустити, що здогади Томека збуджували в його товаришів сподівання та радість. До літніх канікул залишалось неповних три тижні, а Красавцев, або, як його прозивали учні, Пилка, попередив, що перед своїм наглим від’їздом до Росії залишить «польським бунтівникам» таку згадку, що вони пам’ятатимуть його, «просиджуючи» увесь наступний рік у тому самому класі. Ця погроза могла означати лише погіршення ставлення дирекції гімназії до четвертокласників.

Ці побоювання не були позбавлені підстав. Росіянин Мельников, призначений кілька місяців тому директором гімназії, з небувалою суворістю вимагав від своїх вихованців сліпого послуху й прихильності до царської Росії. Справа в тому, що наша незвичайна розповідь починається 1902 року, в той час, коли значна частина Польщі перебувала під російською окупацією. Новий директор, якого зненавиділи учні, виявляв особливу запопадливість у русифікації польської молоді. Мало йому було того, що всі уроки вели російською мовою. Мельников, а під його впливом і деякі вчителі, пильно стежили за тим, щоб учні в школі взагалі не розмовляли по-польському. Новий директор багато часу присвячував вивченню стосунків у родинах своїх вихованців. Він у кожному учневі підозрював ворожість до царської Росії, що, як правило, відбивалось у їхніх щоденниках негативними оцінками з багатьох предметів.

Відразу ж після зайняття директорської посади Мельников звернув увагу на четвертий клас. На його думку, в цьому класі не було «російського духу». Четвертокласники не дуже сумлінно вивчали російську історію, більшість із них погано говорили по-російському і, як стверджували донощики, між собою розмовляли по-польському. Стурбований цим директор звернувся за інформацією до поліції й дізнався, що батьки деяких із його учнів були «неблагонадійними». Тому, не роздумуючи довго, директор вирішив знищити «гніздо малих ос» і видав відповідну інструкцію своїй довіреній особі, учителеві географії, шістдесятирічному Красавцеву.

Мельников викликав Красавцева до Варшави й призначив його на місце вчителя, який після нещасного випадку захворів і подав у відставку. Красавцев, озлоблений самітник, часто шукав забуття в алкоголі. Тому в школі він був дуже неуважним, зосередивши всю свою увагу переважно на виконанні спеціальних доручень Мельникова. Щоб нічого не забути, Красавцев найважливіші вказівки свого начальника записував у блокноті, до якого постійно заглядав під час уроку.