Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 5

_{Отож кожному підлітку, що з дитинства мріє про далекі захоплюючі подорожі, навряд чи вдасться утриматись, аби не відгукнутись на порив заманливого вітру мандрів і при першій-ліпшій нагоді полинути у світ романтичних пригод. Вони захочуть помандрувати бодай в уяві на далекі материки й континенти і порівняти, що ж змінилося там за останній час і якщо змінилося, то як — на краще чи на гірше?..}

_{Повісті Альфреда Шклярського дадуть багатьом із них відповідь на поставлені запитання, задовольнять їхню цікавість.}

_{Світ, звісно, змінюється, розширюються обрії наших знань, сучасна диво-техніка виносить людину в космос, опускає її в підводні й підземні глибини, і все це давно вже стало об’єктом художнього відображення в красному письменстві. І ніхто не візьме на себе сміливість ствердити, що через дивовижні відкриття у близьких і далеких позаземних світах ми забудемо свою стареньку матінку Землю, засумніватися, що ми перестанемо й далі мандрувати незвіданими земними материками й континентами, морями й океанами, річками й озерами, опускатися на їхнє дно, сходити на найвищі гірські вершини разом з героями нових творів пригодницького жанру.}

_{Тож пройдімо, любий читачу, услід за Томеком Вільмовським, його старшими й молодшими друзями стежками й дорогами, де на нас чекають численні захоплюючі пригоди, небезпеки і перемоги, які випало їм пережити. Це буде приємна й корисна, хоч іноді, може, трохи й моторошна мандрівка…}

_{До цього заохочує нас пропонований переклад першої з десятитомного циклу пригодницьких повістей — повісті «Томек у країні кенгуру». Будемо сподіватися, що слідом за нею «Веселка» видасть переклади й усіх інших.}

_{У листі до видавництва Альфред Шклярський так і написав: «Я був би дуже радий, якби українська молодь мала змогу прочитати мої книжки своєю рідною мовою».}

_{Богдан ЧАЙКОВСЬКИЙ,}

_{заслужений працівник культури Польщі}

I

ПОМСТА

Ось-ось мав пролунати дзвінок, сповіщаючи про закінчення перерви. Шкільний коридор повільно порожнів, учні розходилися в класи, у стінах школи поступово западала тиша. Невеликий гурт четвертокласників ще юрмився поблизу парадних сходів і дверей, що вели до вчительської. У міру того, як наближався кінець перерви, в серця хлопців, які сновигали коридором, закрадалася боязка надія: учителя географії Красавцева сьогодні не буде. У всякому разі його поки що не було ні в канцелярії, ні в учительській. Можливо, він захворів і взагалі не прийде до школи? А може, принаймні спізниться, як це часто з ним траплялось.