Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 59

Бентлі перервав на хвилину свою розповідь, дістав із плескатого шкіряного портфеля карту й розіклав її на дивані перед Томеком.

— Поглянь уважно, де знаходяться річка Стшелецького та озеро Бланч. Бачиш, вони знаходяться поблизу території, на якій ми будемо полювати. Тепер ти, сподіваюся, краще зрозумієш те, що я тобі говорив на «Алігаторі» про австралійські озера. Саме поблизу цих озер експедиція Стьорта нестерпно страждала від спраги.

— Що ж сталося потім зі Стьортом і його експедицією? — нетерпляче спитав Томек, зацікавлений незвичайною розповіддю Бентлі.

— Ідучи далі на північ, експедиція досягла скелястих пагорбів. На кам’янистому ґрунті була відсутня будь-яка рослинність. Тут навіть кінські копита не залишали слідів. Через відсутність паші й води коні почали падати. До мети лишалось усього якихось двісті кілометрів, але Стьорт, намагаючись зберегти своє життя та життя товаришів, змушений був повернути назад.

Це була його остання експедиція. Допіру через кілька років один з учасників цієї експедиції Стюарт Мак-Доуелл після шести невдалих спроб пройшов усю Австралію з півдня на північ. Тепер шляхом, прокладеним Стюартом, проходить телеграфна лінія, яка з’єднує Аделаїду з портом Дарвін.

— Що після цього робив Стюарт? — допитувався Томек, вражений відвагою та наполегливістю цього мандрівника.

— Труднощі експедицій значно погіршили стан його здоров’я. Йому загрожували навіть сліпота.

Стюарт поїхав до Англії, де й помер через кілька років, — відповів Бентлі.

— Щастя його, що він не загинув у цій страшній пустелі, — з полегкістю прошепотів Томек. — Як це жахливо — померти на самоті в такій дикій країні!

— Не всі мандрівники були такі щасливі, як Стюарт, — підхопив Бентлі. — Адже я вже казав тобі, що багатьом із них довелося заплатити життям за свою відвагу.

— Хто з мандрівників загинув під час експедиції? — зацікавлено запитав Томек.

— Ну, наприклад, Лайхгард і Кеннеді. Перший з них загинув за дуже таємничих обставин.

— Будь ласка, розкажіть мені про цих мандрівників, — попрохав Томек.

— Людвіг Лайхгард здійснив мандрівку вздовж східного узбережжя континенту на північ. Під час першої експедиції, долаючи значні труднощі, він дійшов до затоки Карпентарія. Увечері того ж дня аборигени, обурені тим, що мандрівники порушили межі їхніх мисливських угідь, напали на експедицію Лайхгарда. Під час бою одного з учасників експедиції було вбито, двох інших — важко поранено. Лайхгард, хворий і виснажений голодом, повернувся, але вже в тисяча вісімсот сорок восьмому році організував нову експедицію, сподіваючись цього разу дійти до міста Перт, розташованого на заході. Лайхгард узяв із собою п’ятсот домашніх тварин, щоб забезпечити експедицію м’ясом. З невідомих причин він змінив напрям руху й замість того, щоб піти на захід, знову рушив на північ. Під час дощів на заболочених територіях тварини, яких Лайхгард узяв із собою, швидко загинули. Незважаючи на це, мандрівник разом із п’ятьма європейцями й двома місцевими провідниками-австралійцями, долаючи всі перешкоди, дійшов до річки Когун. Це була остання звістка про нього. Як тільки вони ввійшли на територію, вкриту густими хащами, будь-які відомості про долю експедиції перестали надходити. Рятувальні експедиції, які вирушили на пошуки загиблих, знаходили на деревах тільки вирізані літери Л, що могло означати першу літеру прізвища Лайхгард, і кілька кінських сідел. Більше нічого про долю, яка спіткала Лайхгарда, дізнатися не вдалось. Ймовірно, що мандрівники загинули від голоду та спраги, а можливо, втопилися під час несподіваної повені, що часто трапляється, коли пересохле русло річки раптом наповнюється дощовими водами. Можливо також, що їх убили місцеві жителі.