Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 58

— Звичайно, він відмовився від думки спорядити нову експедицію, — втрутився Томек. — Смерть від спраги жахлива!

— Де там, Стьорт не був такою людиною, щоб легко відмовитися від задуманого, — вів далі Бентлі. — Він вирушив у нову експедицію ще того самого року. Цього разу, пливучи на човнах, він зіткнувся з кількома сотнями корінних жителів материка. Їхні тіла були розмальовані білими смугами, що означало, що вони перебувають у стані війни. Стьорт не міг обминути їх, оскільки ті були дуже ворожо настроєні щодо його експедиції. Попри численну перевагу нападників, Стьорт мав намір розігнати їх за допомогою вогнепальної зброї. Аж раптом, цілком несподівано, у справу втрутилися чотири аборигени. Один із них схопив за горло свого агресивного земляка, який був уже на мушці в Стьорта, відштовхнув його з усієї сили й почав щось пояснювати іншим тубільцям, тим самим відвернувши криваву січу.

Виявилося, четверо тубільців належали до племені, що перебувало раніше в дружніх стосунках із Стьортом. Завдяки їхній допомозі експедиція могла пливти далі.

Незабаром запаси харчів, які було взято в дорогу, почали швидко зменшуватися, і Стьорт віддав наказ про повернення. По дорозі назад учасники експедиції живилися лише хлібом і водою або впольованими вряди-годи дикими качками. Їх постійно турбували загони тубільців.

Один з учасників експедиції не витримав тяжкої дороги, збожеволів і втратив мову.

Незабаром Стьорт спорядив нову експедицію. У ній взяли участь Джеймс Пуль і Мак-Доуелл Стюарт. Вони мали намір досягти центру континенту. У той рік було дуже спекотне літо. Потерпаючи від нестачі води, експедиція нарешті дійшла до джерела Рокей Глен, стала табором, у якому мандрівники протрималися шість важких місяців. Удень, навіть у тіні, температура повітря сягала 45-ти градусів за Цельсієм. Від убивчої спеки земля потріскала, а рослинність загинула. Стьорт із товаришами, викопавши ями, рятувався в них від спеки. Сонце палило так немилосердно, що рогові гребінці плавилися й ламалися. Тоді помер один з учасників експедиції, а другий — Пуль — захворів на цингу. Товариш спробували віднести хворого до найближчого населеного пункту. Незважаючи на зусилля товаришів, Пуль помер у дорозі і його поховали в пустелі.

Експедиція рушила далі. Перебравшись через річку Стшелецького, вони незабаром опинилися на березі озера Бланч.

— Ах, одну хвилинку! Ви згадали річку, названу іменем мого співвітчизника! — вигукнув Томек. — Наскільки мені відомо, він зробив в Австралії багато відкриттів. Хіба Павел Едмунд Стшелецький також споряджав експедиції в глиб континенту?

— Я бачу, що всі славетні поляки близькі твоєму серцю, — відповів Бентлі. — Ти вже чимало знаєш про їх діяльність. Так, дійсно одна із згаданих річок, що протікає в глибині Австралійського континенту, названа іменем відомого мандрівника Павла Стшелецького. Проте ти повинен пам’ятати, що його відкриття стосуються, в основному, південно-східної частини континенту. На відзначення заслуг Стшелецького, між іншим, і названо одну з річок Австралії його іменем. Сподіваюся, що при нагоді розповім тобі про башто цікавих пригод цього польського мандрівника. А поки що повернімося до дослідників Центральної Австралії.