Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 50

— Я також цілком упевнений, що австралійці не знають Ґаґенбека, — відповів Смуга, — але сподіваюся, що за належну винагороду вони з задоволенням візьмуть участь у нашому полюванні.

— Отже, ми їх просто наймемо для допомоги в полюванні? — здивувався Томек.

— Атож. Саме так ми й маємо намір зробити, — пояснив Смуга. — Гадаю, що це обійдеться дешевше, ніж перевезення відповідної кількості людей з Європи. Ми завжди під час усіх наших експедицій користуємося послугами місцевого населення.

— Мене цікавить, чи австралійці добре ставляться до білих? — розпитував Томек, прагнучи до кінця розвіяти свої побоювання.

— Я ніколи не чув про яку-небудь серйозну боротьбу австралійців з поселенцями, — утрутився в розмову Вільмовський. — Взагалі австралійці дуже доброзичливі та гостинні, хоча в них досить причин ненавидіти білих колонізаторів.

— Чому? — здивувався Томек.

— Треба пам’ятати, що в перші роки колонізації Австралії місцеве населення зазнало багато кривд. Його знищували, користуючись будь-яким приводом, пригощали навіть отруєною їжею та горілкою. Особливо жахлива доля спіткала бідних тасманійців, яких убивали з такою безсердечністю, що винищили їх геть усіх. Остання тасманійка померла ще в тисяча вісімсот сімдесят шостому році.

— Це справді жахливо, — прошепотів обурений Томек.

— Під час завоювання нових континентів європейці не зупинялися ні перед чим. В усіх випадках місцеве населення змушене було відступати їм свої найкращі землі й цілком підкорятися їхній волі або гинути. Тих аборигенів, які намагалися заявити про свої справедливі права, безжалісно вбивали, звинувачуючи в дикунстві, ворожості та некультурності. Так було в Африці, так було в Америці, Австралії й Тасманії.

— Скажи мені, тату, ще таке: скільки корінних австралійців проживає зараз в Австралії? — допитувався Томек.

— Мабуть, їх назбирається там кількадесят тисяч чоловік. Живуть вони, в основному, у глибині континенту та в північно-західній частині Австралії, найменш придатній для колонізації.

Трохи заспокоєний Томек розглядав стрімкі береги Південної Австралії, що виднілись удалині.

На п’ятдесят шостий день після виходу з Трієста «Алігатор» увійшов у затоку Спенсера, що глибоко врізалася в австралійський материк. Відразу після того, як було кинуто якір у Порт-Огаста, Вільмовський привів на корабель зоолога Карла Бентлі, який уже кілька днів очікував на їхнє прибуття. Для учасників експедиції, поляків, поява його була приємною несподіванкою. Вітаючись із Томеком, він несподівано спитав його польською мовою:

— Як, і ти, юначе, береш участь в експедиції?

— О, ви говорите по-польському! — зрадів Томек.

— Ми цього зовсім не сподівалися, — зауважив Вільмовський, здивований не менше, ніж син.

— Я не лише знаю польську мову, а й до певної міри вважаю себе поляком, — весело відповів Бентлі. — Ви зрозумієте все, якщо я скажу, що мій батько — англієць, а мати — полька.

— Ми про це нічого не знали, — зауважив Смуга. — Ґаґенбек розповідав про вас як про англійця.

— Я не вважав за потрібне втаємничувати Гагенбека в мої особисті справи. Адже це моя особиста справа. Але я відразу звернув увагу на ваші прізвища в списку членів експедиції й попросив, щоб мені дали докладніші відомості. Отримавши їх, я не вагаючись прийняв пропозицію взяти участь в експедиції. Я з нетерпінням очікував прибуття земляків моєї матері, бо пообіцяв їй, що після закінчення експедиції привезу вас усіх до Мельбурна.