Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 28

На своє велике задоволення Томек уже після третьої спроби самостійно розібрав і зібрав штуцер. Боцман, здавалося, відгадав його приховану думку, бо раптом сказав:

— Тут, на кораблі, є місце, де ми потай від цікавих сусідів зможемо випробувати цю блискучу іграшку. Із завтрашнього дня почнемо вчитися стріляти.

— І про це ніхто не знатиме? — пожвавішав Томек.

— Хіба що який-небудь заблудлий корабельний щур, яких, мабуть, не бракує в трюмі цієї старої галоші. Шум машин заглушить звуки пострілів — ми влаштуємо тир недалеко від кочегарів.

— Ох, як здорово! — зрадів Томек. Відтоді, як він довідався, яку функцію виконуватиме під час експедиції, жодної хвилини не мав спокою. Тому симпатія, яку відчув до боцмана ще в Трієсті, тепер ще збільшилась. Він хапливо почав порпатись у своїй валізці. Вийняв звідти великий конверт і вручив його боцманові.

— Я обіцяв вам листівки з краєвидами Варшави. Будь ласка, виберіть собі ті, які вам найбільше сподобаються, — запропонував він.

Боцман присів біля столика, розклав перед собою всі листівки й довго мовчки розглядав їх. Нарешті почав відкладати праворуч листівки з краєвидами кварталів міста, розташованих поблизу річки.

— Послухай-но, братику, якщо не заперечуєш, то саме ці листівки я візьму собі, — звернувся він до Томека.

— Будь ласка! Прошу дуже! Мене дивує лише те, що ви відібрали собі всуціль краєвиди Повісля.

— Бо я виріс на Повіслі. Там мешкають мої старенькі, — пояснив боцман.

— А ви дуже сумуєте за Варшавою?

— Як риба за водою!

— Чому ж ви не поїдете провідати своїх рідних?

— А ти знаєш, чому твій батько не може повернутися на Батьківщину? — запитав боцман.

— Знаю!

— Зараз ти зрозумієш, чому я не можу поїхати до Варшави, коли я скажу тобі, що мені довелося тікати разом із ним за кордон. Між нами тільки та різниця, що він залишив дома дружину й тебе, а я — своїх стареньких.

Томек здивовано глянув на боцмана. Той після хвилинної мовчанки додав:

— Так, так, після втечі з Варшави нам не дуже-то щастило. Треба було шукати роботу на чужині. Мене щось тягло до моря. Вдалося найнятись на судно. Через декілька років дослужився до боцмана. Щодо твого батька, то він влаштувався на роботу в Геґенбека. Ми з ним зустрілися кілька місяців тому у Гамбурзі. Тоді він і запропонував мені перейти на «Алігатор». Інколи добре мати давнього друга. Він шепнув за мене словечко Гаґенбекові й… ось ми пливемо разом до Австралії.

— Це просто чудово! — вигукнув Томек. — А скажіть, пан Смуга теж мусив тікати за кордон?

— Смуга? Ні, братику! Він єдиний з усієї нашої компанії справжній за покликанням мандрівник і мисливець на диких звірів. Кажуть, що він ловив котів за хвости ще тоді, коли лазив рачки.

— Невже Смуга так рано вибрав собі цю професію? — засміявся Томек, хоча чудово розумів, що старий боцман жартує.

— Та, мабуть, що так. Як кажуть, любов до полювання він увібрав у себе разом із молоком матері.