Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 23

Альфред Шклярський

— «Алігатор» чудово пристосований до перевезення тварин морем, — провадив Вільмовський. — Весь екіпаж уже на борту, ми готові вийти в море в будь-який момент.

— А хто капітан «Алігатора»? — спитав Смуга.

— Ірландець, капітан Мак-Дугал. Він, напевне, плавав уже по всіх морях та океанах. Крім матросів, на борту знаходиться п’ять чоловік, яких прислав нам Гаґенбек для догляду за тваринами.

— Чи всі формальності, що їх вимагає австралійська влада, залагоджено? — не вгавав Смуга.

— Цим зайнялось підприємство Гаґенбека, скориставшись послугами директора зоологічного парку в Мельбурні, зоолога Карла Бентлі. Він також поїде з нами як експерт, — відповів Вільмовський. — Усі документи я отримав чотири дні тому. Нам запропонували одночасно перевезти в Австралію п’ятдесят верблюдів з Африки, а також слона та бенгальського тигра з Цейлону. Отож ми не попливемо до Австралії порожнем.

— Де саме в Африці братимемо верблюдів?

— У Порт-Судані.

— Тобто в Східній Африці на Червоному морі, — негайно додав Томек.

— А де в Австралії ми маємо їх вивантажити? — знову спитав Смуга.

— У Порт-Огасті, — відповів Вільмовський.

— І ми теж там зійдемо? — зацікавився Томек.

— Так, там ми залишимо пароплав. Слона й тигра ми звідти відправимо залізницею до зоопарку в Мельбурні.

— А хіба верблюди не призначені для зоопарку? — здивовано запитав Томек.

— Ні, вони подорожуватимуть зовсім з іншою метою. Поселенці Південної та Західної Австралії використовують цих тварин як тяглову силу через їхню здатність довго обходитись без води, — відповів Вільмовський.

— Чи не можна вже сьогодні перебратися на пароплав? — попросив Томек.

— Ні, не можна, — відповів батько. — Ми повинні спочатку забезпечити тебе належним одягом для подорожі та ще деякими дрібницями, які знадобляться тобі в дорозі.

Смуга та Вільмовський зайнялись розподілом обов’язків між окремими членами експедиції. Томек мовчки слухав їхню розмову, і його брала дедалі більша нетерплячка. Незабаром Смуга помітив це й, здогадавшись про причину хвилювання хлопця, сказав:

— Оскільки кожен учасник експедиції повинен виконувати певну функцію, слід би й Томекові доручити якусь відповідальну справу.

— Я вже думав про це, — відповів Вільмовський і, звертаючись до сина, запитав: — Ти вмієш стріляти?

Томек почервонів від задоволення. Йому було приємно, що батько готовий доручити йому відповідальну справу, яка вимагала вміння стріляти. Але як же йому признатися, що, крім іграшкової рушниці, ні разу в житті не тримав у руках іншої зброї? Тому Томек кашлянув кілька разів і пробурмотів:

— Залежить… із чого.

— Ну, приміром… зі штуцера?

— Звичайно, вмію, — на всякий випадок підтвердив Томек, побоюючись утратити приємне завдання.

— Чудово, — сказав Вільмовський, непомітно підморгнувши Смузі. — Ми хочемо доручити тобі забезпечення експедиції свіжим м'ясом.

— Це означає, що я займатимусь полюванням?

— Так! Чи це тобі не подобається?

— Я думаю, що… зумію, — відповів Томек, намагаючись зберегти цілковиту врівноваженість, хоча в ролі мисливця почував себе дуже невпевнено.