Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 22

Лише тепер мандрівник здогадався, що непокоїло Томека. Він розсміявся.

— Не бійся, — сказав він, повеселівши, — я абсолютно здоровий і в степу можу прокинутися навіть від шелесту трави.

Томек хотів був натякнути, що він може прокинутися в Шлунку дикого динго, але в цю хвилину за вікнами потяга попливли вже станційні будівлі Трієста.

Потяг зупинився на пероні. Смуга негайно відчинив вікно й, вихилившись, уважно роздивлявся на всі боки, намагаючись відшукати Томекового батька. Незабаром він привітно замахав комусь рукою, й через декілька хвилин Томек опинився в міцних обіймах високою, широкоплечого чоловіка.

— Нарешті ми разом, мій любий синочку, — почув Томек і відразу забув багато місяців тому підготовлену привітальну промову, яку хотів виголосити під час зустрічі з батьком. Спромігся лише заволати, як це робив колись давно, маленьким хлопчиком:

— Мій, мій любий таточку! — І розплакався, як маленька дитина.

Батько також витирав сльози з очей. Син нагадав йому передчасно померлу дружину, яку залишив на батьківщині, і найважчу в його житті хвилину розлуки з нею. Стискаючи сина в обіймах, цей сильний, загартований у боротьбі зі злигоднями чоловік ледве стримував хвилювання. Нарешті після тривалого мовчання сказав:

— Голову догори, Томеку! Тепер, коли ми разом, найгірше вже позаду.

Свідок їхньої зустрічі Смуга з делікатності не вимовив жодного слова. Знаючи вже трохи про захоплення Томека, він спробував перевести розмову на іншу тему.

— Чи готовий наш корабель до відплиття? — запитав він.

— Цілком. Завтра знімаємось з якоря, — відповів Вільмовський.

— Ми йдемо зараз на корабель? — поцікавився Томек, витираючи сліди сліз на обличчі.

— Сьогодні переночуємо в готелі, — відповів Вільмовський. — На «Алігатор» перейдемо завтра вранці. А зараз запрошую вас на обід, приготований на терасі готелю на честь нашої зустрічі.

Раптом у порту, що знаходився поблизу вокзалу, пролунав могутній рев пароплавної сирени. Очі Томека засяяли радістю. Він міцно схопив батька за руку. Вони вийшли з приміщення вокзалу на вулицю. До готелю поїхали кінними дрожками.

Ледве Смуга й Томек устигли вмитися з дороги, як Вільмовський повів їх на заставлену столиками терасу. Звідси відкривався чудовий краєвид на блакитні води Адріатичного моря.

Томек із цікавістю дивився на щогли кораблів, що виднілися вдалині. Він дуже радів, коли батько показав на столик біля краю тераси, звідки добре видно було частину порту.

Чекаючи на подання обіду в затінку великого кольорового парасоля, розп’ятого над столиком, батько почав розпитувати сина про все, що діялось удома після його втечі.

Томек розповів, що мати часто бувала сумна й плакала. Щоб прогодувати себе та сина, вона стала давати уроки. Потім вона раптово захворіла. Він також розповів, що мати не приховала від нього причину батькової втечі з краю, й похвалився при цьому обізнаністю з правдивою історією Польщі.

Коли Смуга розповів, що Томек хотів зробити в школі, аби мати привід для втечі за кордон, Вільмовський обійняв сина й повеселішав.

Під час обіду друзі обмінювалися зауваженнями щодо приготування до плавби.