Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 19

Виявилось, що Смуга надзвичайно підприємлива людина. Завдяки його енергії Томек уже через три дні отримав документи, необхідні для виїзду за кордон. Правда, це вимагало великих зусиль і значних коштів, але уповноважений батька з цим зовсім не рахувався. На докори Карських із приводу зайвих витрат він із посмішкою відповідав, що утримання в Трієсті пароплава з усім екіпажем, який чекав їхнього приїзду, обходиться значно дорожче, ніж додаткові витрати, пов’язані з залагодженням формальностей від’їзду. Мабуть, мандрівник користувався тут чималим впливом, якщо навіть директор гімназії Мельников не лише не перешкоджав, а й допомагав йому. Ще до закінчення навчального року Томек отримав свідоцтво про переведення його до наступного класу.

Незважаючи на блискучі перспективи, що відкривалися перед Томеком, дядько Антоній і тітка Яніна не приховували турботи про майбутню долю хлопця, якого вони вже звикли вважати своїм сином. Особливо переживала тітка, заламуючи руки й плачучи, коли Смуга на прохання Томека та його двоюрідних братів розповідав про умови життя в далекій і так мало відомій ще Австралії.

Розповіді мандрівника про п’ятий континент для мешканців Варшави звучали справді страхітливо. І дійсно, як можна порівнювати тихі вулиці рідного міста з випаленими сонячним палом неозорими австралійськими степами й пустелями, з густими хащами колючих чагарників, з нетрями дрімучих лісів, висохлими руслами річок, які після дощів блискавично заповнюються стрімкими потоками води, з піщаними бурями та різкими коливаннями температури? А надто дикі собаки динго, кенгуру, страуси ему та багато інших, зовсім невідомих у Європі дивовиж і небезпек чигали на Томека під час його мандрівки.

Томекові аж розпирало груди від гордості, коли він слухав тітчині побоювання й бачив неприховане захоплення розповідями Смуги, що з’являлися в очах двоюрідних братів і сестри. І все-таки, в міру того, як наближався день від’їзду, він із сумом, а іноді й зі страхом думав про розлуку з усім, що йому було дороге.

Остаточне прощання з дядьком і тіткою відбулось на пероні варшавського вокзалу. Томек із великим хвилюванням обійняв дядька Антонія, котрий того дня був ще мовчазніший, ніж звичайно, й розплакався, побачивши сльози на очах у тітки Яніни. Він довго прощався з Іреною, Збишеком і Юреком Тимовським, який разом зі своїм батьком відпровадив його на вокзал. Зайнявши місце у вагоні, він раптово відчув себе всіма покинутим і самітним. У перші години мандрівки він ледве розумів те, що йому говорив Смуга. Сидів неуважний і навіть не дивився на сусідів по купе. Пожвавішав Томек лише на прикордонному пункті, коли Смуга шепнув йому на вухо, що вже не скоро побачить ненависні йому мундири російських чиновників. Через дві години вони прибули до Кракова, де Смуга вирішив зупинитися на короткий відпочинок. Тут Томек нарешті позбувся гнітючого відчуття смутку, і к и плюванням відвідав Вавельський замок — стародавню резиденцію польських королів, зійшов на величний курган, насипаний співвітчизниками на пам’ять про Костюшка — національного героя, ознайомився з іншими пам’ятками старовини, що збереглися в місті — колисці польської культури.