Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 142

Альфред Шклярський

— Тоні, ти справді хочеш бути моїм другом? — запитав Томек, хапаючи Тоні за руку.

— У Тоні лише одне слово. Я — твій брат, — поважно відповів тубілець, міцно стискаючи хлопцеву руку. — Ти не вистрілиш в австралійця, як у дикого динго…

— О, Тоні! Я не міг би вистрілити в людину. Навіть у Картера. Я цілився в нього, але не міг натиснути курок, хоч боявся його більше, ніж тигра.

— Я дуже радий, що тобі не довелося стріляти в Картера, — сказав Смуга. — Я волів би віддати Картера в руки поліції. Його, напевно, не минула б заслужена кара, як і не мине вона і його компаньйонів, яких ми передамо владі.

О’Донелли мовчки слухали цю розмову. Почуття безпеки сповнювало їх радістю. Бажаючи ще раз виявити свою вдячність, старший із них сказав:

— Дуже прошу тебе не ображатися на нас. Перед тобою, Томмі, ще довге життя. Вважаю, що під час мандрів по світу тобі знадобляться гроші. Візьми від нас частину золота. Вранці розділимо увесь золотий пісок.

— Ні, ні! Залиште собі ваше золото! Якби я взяв його бодай крихту, Томсон і Картер снилися б мені ночами! — вигукнув Томек. — Я тільки хотів би якнайшвидше покинути цю жахливу ущелину.

— Томмі мудро каже. Золотий пісок приносить білим людям горе, — похвалив його Тоні.

— На жаль, Томеку, нам доведеться тут переночувати, — заявив Смуга. — Вранці ми заберемо бушрейнджерів до табору й віддамо їх до рук поліції. Вони заслужили кару.

— Тут стало холодно і… якось неприємно… Я, мабуть, не зможу заснути, — відповів Томек, притискаючи до себе Динго.

— Незабаром розвидниться. Посидимо біля вогнища до світанку, — заспокоїв його Смуга.

— Ви мені ще не сказали: як ви тут опинилися? — запитав Томек.

— Коли ми їхали полювати на гірських кенгуру, то дорогою зустріли п’ятьох чоловіків, які здалися нам підозрілими. Вони видали себе за стригунів овець і стверджували, що йдуть на північ у пошуках роботи. Ми розсталися з ними й поїхали далі. Коли ми опинилися на високому пагорбі, звідки добре було видно околиці, то переконалися, що замість того, аби їхати на північ, вони подалися на південь, просто в напрямку нашого табору. Ми спостерігали за ними в бінокль доти, аж поки вони зникли в густих заростях бушу. Твій батько почав хвилюватися за тебе й за людей, які залишилися в таборі. Я запропонував, що поїду до табору й попереджу вас про те, що поблизу перебувають підозрілі типи. Тоні вирішив супроводжувати мене, щоб я не збився з дороги. Ми взяли із собою й Динго. У таборі застали двох наших товаришів, занепокоєних твоєю тривалою відсутністю. Вони думали, що ти поїхав за нами. Тоні спало на думку пустити твоїми слідами Динго, й собака привів нас аж сюди. Ми вилізли на скелю й побачили зв’язаних людей та сплячих волоцюг. Поки отямилися від подиву, ти встав і попрямував до вогнища. Нам довелося з усіх сил стримувати Динго, який рвався до тебе. Ми чекали лише сприятливого моменту, щоб знешкодити твоїх переслідувачів. Ми бачили, як ти перерізав пута на О’Донеллі. Потім один із волоцюг прокинувся, й ти голосно назвав його прізвище. Тоні відразу пояснив мені, що це дуже грізний бандит. Я боявся стріляти, тому що Картер був поруч із тобою. Динго, почувши твій голос, вирвався з рук Тоні. Не можна було гаяти ні секунди. Тоні знешкодив Картера бумерангом. Решту ти вже знаєш.