Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 136

Томсон, не вагаючись, натиснув курок. Гримнув постріл. На обличчі молодого О’Донелла з’явилась гримаса болю, проте дуло його револьвера плюнуло вогнем. Томсон похилився, обличчя його зблідло. Через хвилину він повільно скотився зі скелі й, розкинувши руки, непорушно застиг майже біля самих ніг золотошукача.

— Не стріляйте! Золото добре заховане! Без нас ви його не знайдете! — крикнув старий золотошукач до компаньйонів Томсона.

Четверо бандитів стояли в нерішучості, тримаючи зброю напоготові. Раптом шалька шансів на перемогу перехилилася на їх бік. Очі молодшого О’Донелла, якого поранив Томсон, заволоклися туманом, і він важко впав на мертве тіло супротивника.

— Ти програв, старий! — зловтішно розсміявся один із бандитів. — Нас четверо, а ти можеш розраховувати тільки на себе. Підніми лапи високо догори! Ми сходимо до тебе.

XX

ДОПОМОГА НАДХОДИТЬ

Бушрейнджери зібрали зброю, що валялась на землі, й склали її під скелею, після чого дозволили старому О’Донеллу зайнятися пораненим сином. У нього було навиліт пробите ліве плече. На щастя, рана виявилась не дуже небезпечною. Незабаром він опритомнів. Тільки-но батько закінчив його перев’язувати, як бушрейнджери зв’язали обох золотошукачів мотузками. Після цього почалися гарячкові пошуки золота. Батько й син О’Донелли спостерігали за ними в похмурому мовчанні. Вони були переконані, що бандити не знайдуть їхнього скарбу, але усвідомлювали безнадійність свого становища. Стільки зусиль доклали вони, щоб намити золотого піску, який випадково виявили на дні гірського струмка, а тепер усе це доведеться віддати, щоб зберегти собі життя. Якщо добровільно не віддати золота, бандити безжалісно вб’ють їх. Вони не були впевнені й у тому, чи збережуть їм життя після видачі золотого піску.

— Ви добре заховали золото, — похвалив О’Донеллів один із бандитів, сідаючи поряд із ними. — Шкода часу на розшуки. Якщо віддасте золото добровільно, ми збережемо вам життя.

— Чого ти хочеш? — коротко спитав О’Донелл.

— Ви вбили нашого товариша. Та дідько з ним! Він перший натис курок. Поділімо золотий пісок на шість частин, і нехай кожен із нас отримає своє. Згода?

— Томсонові належала третя частина. Ми без вагань віддамо її вам, тому що це його власність. Цей пісок він добув власними руками.

— Не так категорично, дідуню. Коли припечемо тобі п’яти, ти швидко відкриєш, де заховано скарб.

— Ви не посмієте цього зробити!

Бандит хрипло розсміявся. Нахилився до О’Донелла й спитав:

— Ти що, не впізнаєш мене? Придивись-но пильніше!

Обличчя бушрейнджера здалося О’Донеллові знайомим. Він напружив пам’ять. Ці холодні очі… вони йому знайомі. Й раптом О’Донелл згадав. Звичайно, він бачив це обличчя, причому не один раз. По всій Австралії були розвішані оголошення з портретом бандита.

— Картер! — вигукнув О’Донелл.

— Ну, нарешті! Тепер ти віриш, що я без вагань припалю тобі п’яти? Тепер ти знаєш, що за мою голову можна отримати чималу нагороду.

О’Донелл остаточно втратив надію на порятунок. Адже вони потрапили до рук Картера, постраху всіх доріг Нового Південного Уельсу. Так, цей чоловік ні перед чим не зупиниться, щоб здобути золото.