Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 135

— Поїхав ловити скельних кенгуру. Будь ласка, відпустіть мене до табору. Далебі, я нікому нічого не скажу.

— Коли батько повернеться з полювання? — допитував далі золотошукач, не звертаючи уваги на прохання хлопця.

— Через два-три дні. Ви відпустите мене, правда ж?

— Скільки чоловік залишилось у таборі?

Томек подумав, коли він скаже правду, золотошукачі нападуть на табір. Тому швидко відповів:

— У таборі лишилось кілька матросів; вони бачили, в якому напрямку я пішов.

— Ну, тільки не лякай нас, — пробурмотів молодший золотошукач.

— Не будемо довго теревенити. Збираймо свої манатки й ходімо, незалежно від того, повернеться Томсон чи ні, — рішуче промовив старший. — Хлопець має рацію: вони напевне його шукатимуть.

— Яв цьому впевнений, — швидко підтвердив Томек.

— Прив’яжи його до дерева! — наказав старший золотошукач.

Томек не впирався. Тим часом другий бородань не гаяв часу. Він виніс із намету мішок і почав спритно пакувати речі. Начиння для промивання золота він кинув у кущі. Незабаром став знімати й складати намет, як раптом зі скелі пролунав грізний окрик:

— Руки вгору, кляті щури!

Золотошукачі завмерли на місці, повернувши голови до скелі. Томек також глянув туди. Його охопив жах. На скелі стояло п’ятеро здорованів. У руках вони стискали револьвери, спрямовані на золотошукачів.

— Що це означає, Томсоне? — спитав старший золотошукач, недовірливо позираючи в бік нападників.

— Ти настільки нахабний, наскільки й дурний, Джоне О’Донелл, — відповів Томсон. — Пташки приготувалися вилетіти з гніздечка, залишивши старого компаньйона без нічого? Так, так! Батечко цілком вартий свого підступного синочка!

— Ти мелеш дурниці, Томсоне! — сказав старший О’Донелл. — І зараз ти в цьому переконаєшся.

Томсон цинічно розсміявся й відповів:

— Я вже давно підозрював, що ви хочете пошити мене в дурні! Попрацюй з нами шість місяців, дурний Томсоне, а потім ми самі поділимо добуте нами золото. Досить було мені поїхати по продукти, як ви відразу стали готуватися до відльоту. Ну й дурні ж ви! Проте ви не на того натрапили. Це мої товариші; вони свідки вашої зради й прослідкують за справедливим розподілом золота. Приємний для вас сюрприз, ш?

— Брешеш, Томсоне! — заперечив старий О’Донелл. — Ти говориш неправду й добре про це знаєш.

— Брешу? А манатки спаковані, щоб дременути?

— Ми ліквідуємо цю стоянку тільки тому, що якісь звіролови вистежили нас в ущелині й тепер знають, чого ми тут сидимо, — пояснив старий О’Донелл. — А ось доказ! — І показав на Томека, прив’язаного до дерева.

— Що я бачу?! Ви захопили хлопця? — удавано здивувався Томсон. — Це вам так не минеться. Руки вгору!

— Томсоне, я бачу, ти шукаєш зачіпки! — закричав молодший О’Донелл.

— Я завжди знаходжу те, що шукаю! — саркастично посміхаючись, відповів Томсон. — Те, що ви захопили хлопця, ставить вас обох у становище злочинців. Руки вгору!

Вражений Томек, затамувавши подих, дивився на драматичну сцену, що розігралася перед ним. В очах молодого золотошукача спалахнули гнів і відчайдушна рішучість. Блискавичним рухом він вихопив револьвер.