Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 117

«Він зшалів, а я… зробив дурницю, не дотримавши слова, — у відчаї подумав Томек. — Не знайду дороги на ферму й пропаду в скребі, як… ця Саллі».

Переляканий, стомлений від гонитви, Томек сів на землю й заплакав. Нараз він відчув теплий, вологий дотик до щоки. Розплющив очі. Поряд із ним сидів на задніх лапах собака й вологим язиком лизав йому обличчя. Томек зітхнув із полегкістю.

— Отже, ти не покинув мене? — розчулився хлопець.

Собака повернув голову, заглядаючи йому в очі.

— Так, але тепер я зовсім не знаю, як дістатися додому, — поскаржився Томек тремтячим голосом.

Рожевий язик собаки знову торкнувся його щоки. Томек простяг руку й погладив собаку по голові. Собака відразу зірвався на чотири лапи, відбіг на декілька кроків у бік й очікувально зупинився.

«Ну й недотепа ж я, — подумав Томек. — Собака, напевно, не заблудиться, а до того ж у мене є ще й штуцер. Нічого зі мною не трапиться!»

Він швидко встав, перекинув ремінь штуцера через плече, а собака немовби тільки цього чекав і відразу кинувся вперед, винюхуючи щось на землі. День уже схилявся до вечора. Собака, ні на хвилину не зупиняючись, крутився в чагарях, але в його поведінці була видна якась упевненість. Як тільки Томек кликав його до себе, він підбігав, радісно гавкаючи, і відразу біг далі, безперервно щось винюхуючи. У Томека вже не було сумніву, що собака напав на якийсь слід, і він почав заохочувати його до пошуків.

«Кого він шукає? — замислився Томек. — Можливо, він натрапив на сліди вершників, які прочісували скреб у пошуках дівчинки, а може…»

Серце жвавіше забилося в його грудях. Адже собака міг напасти на слід Саллі, що заблудилася!

— Шукай, любий, шукай, — заохотливо звернувся Томек до свого супутника.

Собака махнув хвостом і впевнено побіг уперед. Томек забув про страх. Якщо люди, які беруть участь у пошуках, досі не знайшли Саллі, то, мабуть, вони продовжуватимуть прочісувати гущавину. Отож, раніше чи пізніше він зустрінеться з ними. Тому вирішив перевірити, по чиєму сліду йде собака, і заквапився за ним, що впевнено біг уперед. Раптом він радісно вигукнув. Скреб ставав дедалі рідшим. Між чагарниками просвічував вільний простір.

Томек зупинився на краю галявини. Десь близько шумів струмок, на березі якого вони вчора спіймали два сірих кенгуру. Але що це? Собака побіг у бік досить великої купи кущів. Тихо скиглячи, він дивився на Томека.

«Що він там знайшов?» — подумав хлопець і обережно наблизився до кущів.

Собака відразу ж пірнув у густу зелень.

«Ого, нема дурних! Я не хочу більше блукати, краще залишусь на галявині». І зупинився перед хащами.

Через деякий час собака вибіг із гущавини. Жалібно скавулячи, він терся об ноги хлопця, кілька разів кидався до кущів, то повертався, ніби запрошуючи його за собою в гущавину.

Томек задумався. Саллі аж ніяк не могла бути тут, бо звідси легко було дістатися на ферму.

Раптом він похолов від жахливої підозри. Можливо, змія вкусила Саллі, й бідна дівчинка тепер лежить мертва десь у цій гущині?

«Найкраще буде якомога швидше піти звідси, — подумав він. — Якщо Саллі вкусила змія, то й мене може спіткати таке саме лихо».