Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 112

У цей час до них під’їхав незнайомий вершник. Це був високий чоловік, одягнений так, як одягається більшість австралійських поселенців. Він зняв капелюха з широкими крисами й ввічливо сказав:

— Вітаю вас і поздоровляю з успіхом. Раджу більше не завдавати собі клопоту, а просто застрелити цього шкідника.

— Ми не маємо наміру вбивати таку прекрасну тварину, — обурився Вільмовський. — Ми візьмемо її із собою в Європу.

— Хіба ви ловите тварин? — здивувався незнайомець.

— Ви вгадали, — підтвердив Вільмовський. — Ловимо тварин для зоологічних парків. Мій друг пан Бентлі — директор зоопарку в Мельбурні.

— Дуже приємно познайомитися з вами, — відповів незнайомець.

— Моє прізвище — Аллан. Моя ферма неподалік. Нам буде дуже приємно, якщо ви відвідаєте нас у цій пустелі. Дружина буде дуже рада вашому візитові.

Мисливці привіталися з Алланом, а Томек, не гаючись, задав йому питання:

— Чому ви назвали шкідником таку відважну тварину?

— Я аж ніяк не заперечую, що сірі кенгуру дуже войовничі й відважні, але вони тут надто швидко розмножуються. З’їдають траву, якою живляться мої череди. Відтоді, як тубільці й динго пішли звідси на захід, кенгуру з’являються тут, як гриби після дощу. Тому між поселенцями й кенгуру точиться безперервна війна. Якщо ми їх не знищимо, то вони дуже скоро виживуть нас звідси, — пояснив Аллан.

— Ну, кенгуру, якого ми спіймали, не буде вам більше шкодити, — втрутився Вільмовський.

— Здається, під’їжджають решта мисливців з вашої групи, — зауважив Аллан.

Це були боцман Новицький і Смуга. Під’їхавши, вони зіскочили з коней. Вільмовський відрекомендував їх Алланові, який відразу ж поновив своє запрошення.

— Тепер нам треба зайнятися спійманим кенгуру, — сказав Вільмовський. — Наші друзі також зловили одного кенгуру. Необхідно доставити їх до табору, розташованого неподалік. Проте завтра ми з великим задоволенням відвідаємо вас.

— Будемо на вас чекати. Моя ферма — вниз по струмку на краю лісу, — додав Аллан і поїхав додому.

Незабаром під’їхав віз із великими клітками. Кенгуру вперто захищався й нізащо не хотів заходити до клітки, але мисливці спільними зусиллями заштовхали його туди та повантажили на воза. Така сама доля спіткала кенгуру, якого зловив Смуга. Ловці повернулися до табору. Решту дня вони провели, обмірковуючи план на найближчі дні.

Увечері, невдовзі після того, як вони полягали спати, почувся кінський тупіт. На австралійських бездоріжжях будь-які відвідини досить рідкісні, тому всі негайно зірвалися з постелі. Підкинули хмизу у вогнище, що вже згасало. Вершник різко осадив коня поряд із наметами. Це був Аллан. Схвильоване його обличчя показувало, що він прибув із неприємною звісткою.

— Я порушив ваш відпочинок, але, на жаль, змушений просити у вас допомоги, — сказав Аллан, ледве переводячи подих. — Моя дванадцятирічна дочка Саллі ще вранці вийшла з дому й досі не повернулася. Вона гралася на краю скребу. Ймовірно заблукала в ньому. Нам доведеться прочесати значну територію, щоб знайти її.