Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 110

Не гаючи часу» мисливці виїхали на південний захід від Форбса. Незабаром вони заглибились у степ, який час від часу перетинав скреб чи буш. Поблизу струмка Тоні помітив сліди лісових сірих кенгуру. Вільмовський наказав розбити табір на березі струмка, який протікав серед великого бушу, а тут поступово переходив у низький скреб. Перш ніж напнути намети, мисливці уважно оглянули навколишні чагарі, щоб уберегтися від отруйних змій, які часто кублилися в кущах.

Ще того ж таки дня Тоні виявив місце водопою сірих кенгуру. Томек із задоволенням спостерігав за приготуванням до полювання. Оскільки кенгуру ведуть нічний спосіб життя, його було вирішено розпочати на світанку.

Було ще темно, як почали сідлати коней. При світлі місяця Вільмовський поділив мисливців на дві групи. Одна з них повинна була їхати краєм бушу до водопою, друга отримала завдання переправитися на протилежний берег струмка й улаштувати засідку на ймовірному шляху втечі кенгуру.

Томек із батьком входили до складу другої групи. Переправившись через струмок, вони погнали коней галопом, прагнучи досягти призначеного місця рівночасно з першою групою. Незабаром Тоні, який їхав на чолі трупи, зупинив коня.

— Водопій уже близько, — попередив він. — Піду перевірити, чи нема там кенгуру.

Минула годиш, перш ніж Тоні безшумно з’явився з-за кущів і повідомив, що кілька сірих кенгуру жирують на березі струмка.

— Доведеться зачекати сходу сонця, бо при слабкому світлі місяця нічого й думати про успіх полювання, — сказав Вільмовський і по хвилині додав із тривогою: — Як ти гадаєш, кенгуру не підуть від водопою до світанку?

— Не підуть, скоро почне розвиднятися, — відповів Тоні.

Мисливці спішилися. Навколо панувала незвична тиша. Здавалось, що вся природа поринула в глибокий сон. Нараз мисливці почули тихий звук дзвінка.

— Поблизу пасеться худоба, — прошепотів Тоні. — У вожака череди на шиї завжди висять дзвінок.

— Дивно, що кенгуру не бояться домашньої худоби, — зауважив Вільмовський. — Ти напевно їх бачив?

— Кенгуру люблять добру, солону траву, — запевнив Тоні. — Домашня худоба їх не лякає.

У кущах раптом пролунав пронизливий, схожий на передсмертний, крик тварини. Томек машинально притиснувся до шиї свого коня.

— Це пелікан, — заспокоїв Тоні. — Зараз настане день.

Потім, аж до самого сходу сонця жоден звук не порушив мертвої тиші. Незабаром на обрії зарожевів світанок. Ледве-но блиск дня розсіяв темряву ночі, немовби за чиїмось знаком папуга розпочали свій приголомшливий вереск.

— Тепер негайно на коні! — вигукнув Тоні.

Мисливці стрибнули в сідла й з місця рушили чвалом у напрямку водопою. Через кілька хвилин вони вже були біля струмка, на протилежному березі якого паслося троє великих кенгуру. У порівнянні з пійманими в степу, їх можна було вважати велетнями. Вражені виглядом вершників, вони в німому здивуванні звелись на задніх лапах. Вільмовський вистрілив угору, даючи знак розпочати лови. З боку бушу долинув голосний крик. Це друга група мисливців рушила в бік тварин, які панічно кинулись тікати. Після нічного ситного жирування вони бігли важко, тимчасом як відпочилі коні мчали, немов стріли, випущені з лука.