Читать «Худий» онлайн - страница 76

— Атож, — погодився я.

— І разом з поліцією, певно, підозрював, що я таки зустрівся з ним у день убивства чи то в «Пласі», чи деінде пізніше?

— Це виглядало вірогідно.

— Так. І частково в цьому, звісно, була рація. Адже, зрештою, я його справді бачив, до того ж у такому місці й у такий; час, що відразу б вказали поліції на його Вину — з великої літери «В». Через те, збрехавши спершу інстинктивно і завбачливо, потім я вже брехав свідомо і навмисне. Герман був на засіданні цілий день і не знав, скільки часу я його дочікувався.: Луїза Джекобс — моя хороша приятелька. Не вдаючись у подробиці, я пояснив їй, що в її силах допомогти врятувати мого: клієнта, якщо вона засвідчить, ніби я приїхав за одну-дві хвилини після третьої, й Луїза охоче погодилась. На випадок чогось непередбаченого я порадив їй говорити, що вона, власне, не пам'ятає точно, коли я приїхав, проте наступного дня я, мовляв, згадував час свого приїзду, а в неї не було підстав мені не вірити — одне слово, хай усе валить на мене. — Він глибоко зітхнув. — Все це тепер байдуже. Важливе інше — те, що я дізнався ранком від Уайнента.

— Він надіслав чергового божевільного листа?

— Ні, подзвонив. Я домовився, що ми з тобою ввечері з ним зустрінемось. Пояснив, що ти не станеш займатися його справою, доки з ним не побачишся, тож він погодився на зустріч. Звичайно, я хочу покликати поліцію. Захищати його так і надалі не дозволяє сумління. Я можу його виправдати з огляду на схибнутість і відправити до божевільні. Це єдине, що я можу і хочу для нього зробити.

— Ти вже повідомив поліцію?

— Ні. Він подзвонив, коли вони пішли. Та однаково, я хотів спершу обміркувати все з тобою. Бо, зізнатися, не забув, чим тобі зобов'язаний і…

— Пусте, — заперечив я.

— Зовсім ні! — Він обернувся до Нори. — Він, певно, вам не розповідав, як одного разу врятував мені життя у воронці від снаряда в….

— Байки, — пояснив я Норі. — Він вистрілив у противника, не влучив, а мій постріл був удатний, ото й усього. А може, — звернувся я знову до Маколея, — хай поліція поки зачекає? Скажімо, ми сходимо спершу з тобою на зустріч і вислухаємо, що пін скаже. А коли упевнимось, що саме він убивця, схопимо його і свистком підкличемо поліцейських.

Маколей сумно посміхнувся:

— Ти ще сумніваєшся, еге ж? Що ж, я готовий зробити так, як ти бажаєш, хоч це і здається… А втім, може, ти зміниш свою думку, коли я переповім нашу з ним телефонну розмову.

До вітальні, позіхаючи, зайшла Дороті в аж надто задовгих для неї Нориних нічній сорочці й халаті.

— Ой! — зойкнула вона, помітивши Маколея, але відразу його впізнала. — Здрастуйте, містере Маколей! Я й не знала, що ви тут. Маєте новини про батька?