Читать «Худий» онлайн - страница 74

— Ти зустрівся з ним у конторі Германа?

— Що?

— Встановлено, що в той день ти був у конторі такого собі Германа на П'ятдесят сьомій стріт приблизно з третьої по четверту годину. Принаймні так мені повідомила поліція.

— Все вірно, — погодився він. — Тобто їхні дані правильні. Але насправді все сталося так: не знайшовши Уайнента в готелі «Пласа», після безуспішних дзвінків до своєї контори й до Джулії, я послав його к бісу і рушив до Германа. Це гірничий інженер, мій клієнт. Я саме склав торговельні контракти для нього, в які слід було внести незначні правки. Коли я досяг П'ятдесят сьомої стріт, то раптом відчув, що мене хтось переслідує — тобі ж бо відоме таке відчуття. Начебто ні в кого не було підстав мене пасти, одначе я адвокат і все може статися. Так чи так, я вирішив перевірити й з П'ятдесят сьомої стріт повернув на схід і дійшов до Медісон-авеню, так ні в чому не впевнившись. Лише відзначив якогось хворобливого на вигляд коротуна, який ніби ошивався і біля «Пласи», але… Мені спало на думку, що найкращий спосіб виявити стеження — це схопити таксі, тож так я і зробив, наказавши водієві їхати в східний бік. Напружений рух завадив мені помітити, чи коротун або хтось інший теж скористався таксі, щоб погнатися за мною, тому наказав водієві повернути на південь, у бік Третьої авеню, потім на схід — до П'ятдесят сьомої стріт, знову на південь — до Другої авеню, і в цей час переконався, що слідом за мною їде жовте таксі. Звісно, я не міг роздивитися, чи в ньому сидів саме той коротун, — відстань між нами була чимала. І от тоді, коли моє таксі зупинилося на перехресті на червоне світло, я побачив Уайнента. Він сидів у таксі, що рухалося в бік П'ятдесят сьомої стріт. Це, зрозуміло, мене не дуже здивувало: ми були за два квартали від будинку Джулії, і я подумав, що вона просто захотіла приховати перебування Уайнента в неї, коли я подзвонив, і що зараз він їде до готелю «Пласа». Він ніколи не був пунктуальним. Я попросив свого водія повернути на захід, але на Лексінгтон-авеню — ми їхали за півкварталу від Уайнента — його таксі повернуло на південь. Ця дорога не вела ні до «Пласи», ні навіть до моєї контори, тож я облишив Уайнента і переключив свою увагу знову на таксі-переслідувача, одначе більше його не помітив. По дорозі до Германа я постійно озирався, проте хвоста вже не було.

— О котрій годині ти побачив Уайнента? — спитав я.

— Десь у чверть чи двадцять хвилин на четверту. Без двадцяти чотири я приїхав до Германа, приблизно через двадцять — двадцять п'ять хвилин після зустрічі. Луїза Джекобс, секретарка Германа, з якою ви мене бачили вчора, сказала, що шеф цілий день сидить на засіданні, одначе за кілька хвилин має бути. Невдовзі він справді з'явився, ми владнали справу за десять — п'ятнадцять хвилин, і я повернувся до контори.

— Наскільки я зрозумів, ти був надто далеко від Уайнента, щоб помітити, чи він збуджений? Чи з ним ланцюжок для годинника? Чи тхне від нього порохом тощо?

— Вірно. Я побачив лише його профіль й усього, але будь певен, що я його впізнав.