Читать «Худий» онлайн - страница 73

— Нік сказав, щоб я замовила лише каву для вас, — вибачилась Нора, — може…

— Ні, дякую. Я щойно поснідав.

— То що там поліція? — поцікавився я.

Він завагався.

— Нора практично в курсі всіх моїх справ, — повідомив я. — Хіба що ти бажаєш сказати мені дещо таке…

— Ні, ні, нічого такого, — запевнив він. — Я… просто… турбуюсь за місіс Чарлз. Не хотів би її хвилювати.

— Тоді не переймайся. Вона хвилюється лише тоді, коли чогось не знає. То яка в поліції нова нитка?

— Зранку до мене завітав лейтенант Гілд, — проказав Маколей. — Спершу він показав мені обірваний ланцюжок для годинника з прикріпленим до нього ножиком, а тоді запитав, чи я бачив це десь раніше. Дійсно, я бачив: в Уайнента. Тож я сказав йому, що, здається, дещо схоже бачив в Уайнента. Тоді він спитав, чи не уявляю я, як це могло потрапити до інших рук, і з його балачок кругом і довкола я зрештою збагнув, що він натякає на тебе або Мімі. Я відповів, що будь-кому з вас Уайнент міг це подарувати, ви могли це поцупити в нього, роздобути в когось третього, хто поцупив чи знайшов це на вулиці, або ж вам могла передати людина, якій Уайнент подарував це. Існують, звичайно, й інші способи, в які ви могли це роздобути, сказав я Йому, одначе він збагнув, що я просто забиваю йому голову, і не схотів слухати далі.

У Нори на щоках проступили червоні плями, очі потемнішали:

— От дуролом!

— Так, так, — проказав я. — Мені, певно, слід було тебе попередити: це вчора вночі він ухопився за цю нитку. Гадаю, поштовх йому дала моя стара приятелька Мімі. Що ще він хотів рознюхати?

— Бажав дізнатися про… власне, ось як він спитав: «Як ви вважаєте, Чарлз із Джулією Вулф і досі підтримували зв'язок? Чи все в них давно скінчилось?»

— Відчувається рука Мімі, жодного сумніву, — зазначив я. — 1 що ти йому відповів?

— Сказав, що не знаю, чи й досі у вас був зв'язок, бо ніколи не чув, щоб він узагалі існував між вами, а ще нагадав, що ти довгий час не жив у Нью-Йорку.

— Справді? — поцікавилась у мене Нора.

— Не роби брехуна з Мака, — зауважив я їй. — Що ж Гілд на цс?

— Нічого. Спитав, чи, на мою думку, Йоргенсен знав про вас з Мімі, а коли я поцікавився, що мається на увазі, зауважив, щоб я не вдавав із себе дурника — це його слова, — і далі ми не стали продовжувати. Ще він розпитував про наші з тобою зустрічі — коли, де — з точністю до секунди.

— Ясно, — підсумував я. — В мене виявилось слабке алібі. Офіціант приніс сніданок. Ми побалакали про те, про се, поки він накрив на стіл і забрався геть.

— Тобі нема чого боятися, — заспокоїв мене Маколей. — Я приведу Уайнента в поліцію, — проказав він невпевнено і хрипко.

— Думаєш, він погодиться? — спитав я. — Я протилежної думки.

— Знаю, — відповів він просто. Тоді відкашлявся і мовив: — Один шанс із тисячі, що я помиляюся, хоч це і неможливо, але він божевільний, Чарлзе. Його треба покласти до лікарні.

— Можливо, в цьому є рація, — почав було я, — коли ти напевно знаєш…

— Знаю, — підхопив він. — Я зустрів його в той день, коли він її вбив, десь за півгодини після скоєного ним злочину, хоча тоді я ще нічого не знав, навіть про те, що її вбито. Я… так… тепер певен.