Читать «Худий» онлайн - страница 60

Піт подивився їм услід і цвіркнув зубом.

— Клятий Горобець, — пояснив він мені, — як нажлуктиться, геть дичавіє.

Стадсі допоміг відвідувачам за сусіднім столиком підвестися й зібрати свої склянки.

— От нещастя, — промовив він, — це, звісно, дуже шкодить бізнесу, але як визначити межу дозволеного? Звичайно, в мене не якесь там кубло, одначе і не пансіон благородних дівиць.

Дорогі сиділа бліда й перелякана; у Нори від захоплення округлилися очі.

— Якась божевільня, — проказала вона. — Навіщо вони це зробили?

— Я розумію не більше за тебе, — відповів я.

Бармени з Мореллі повернулися назад із задоволеним виглядом. Зрештою Мореллі та Стадсі знову сіли до нашого столика.

— А ви гарячі хлопці, — зауважив я.

— Гарячі, — повторив Стадсі і. зареготав.

Мореллі залишився незворушним.

— Якщо це чувидло щось надумав, то найліпше його випередити. Потім буде пізно. Ми вже бачили його в подібних випадках, еге ж, Стадсі?

— В яких випадках? — здивувався я. — Він-бо ж нічого не зробив.

— Так, не зробив, — нешвидко погодився Мореллі, — але вже відчувався його стан. Правда, Стадсі?

— Атож, — підтвердив Стадсі, — він як істеричка.

23

Близько другої ночі ми розпрощалися зі Стадсі та Мореллі й вийшли з «Пігайрен-клаба». Дорогі плюхнулась у куток таксі іі промовила:

— Мене знудить. Я знаю напевне. — Схоже, вона не брехала.

— Ох і пійло! — підхопила Нора. Вона поклала голову мені на плече. — Твоя дружина п'яна, Ніку. Слухай, ти мусиш розповісти мені, що сталося, — геть усе. Не зараз, завтра. Я не второпала ні їхніх слів, ані дій. Але вони обидва просто диво.

— Знаєте, — озвалася Дороті, — я не можу їхати до тітки Аліси в такому стані. З нею станеться приступ.

— Вони могли б і не лупцювати так того товстуна, — провадила своє Нора, — хоч це було кумедно, але жорстоко.

— Певно, я краще поїду до мами, — : лопотала Дороті.

— Рожисте запалення не має нічого спільного з вухами. А що означає клапан? — не вгавала Нора.

— Вухо.

— Тітка Аліса мене обов’язково побачить, — нудила Дороті, — бо я забула ключ і муситиму її розбудити.

— Я кохаю тебе, Ніку, — шепотіла Нора, — бо ти приємно пахнеш і маєш чарівних знайомих.

— Вам не важко буде закинути мене до мами? — спитала Дороті.

— Ні, — відповів я і назвав водієві адресу. — Їдьмо до нас, — запропонувала Нора.

— Н-ні, — відмовилась Дороті, — краще додому.

— Чому? — здивувалась Нора.

— Думаю, так буде краще, — відказала Дороті.

Так вони перемовлялись, доки таксі спинилось біля готелю «Котленд».

Я виліз з авто і допоміг це зробити Дороті. Вона важко сперлася на мою руку.

— Будь ласка, підніміться до нас на хвильку.

— Тільки на хвильку, — попередила Нора і також вилізла з таксі.

Я попросив водія почекати. Ми піднялися нагору, і Дороті натиснула на дзвоник. Двері відчинив Гілберт у піжамі й халаті. Він скинув руку в знак привітання і повідомив пошепки: