Читать «Худий» онлайн - страница 44
Дешіл Хемметт
— Твоя подруга Мімі хоче з тобою поговорити.
Я підійшов до телефону.
— Алло, Мімі!
— Ніку, мені дуже соромно за той вечір, я просто була так розстроєна, що не тримала себе в руках і влаштувала комедію. Вибач мене, будь ласка, — проторохтіла вона, наче прагнучи якнайшвидше відбутися.
— Та все гаразд, — заспокоїв я її.
Ледь дослухавши відповідь, вона знову заговорила, вже повільніше і поважніше:
— Можна тебе побачити, Ніку? Сталося дещо жахливе, дещо таке… Не знаю, що й робити, як поводитись.
— Що сталося?
— Я не можу це сказати по телефону, але ти повинен мені допомогти. Мені потрібна порада. Можеш приїхати?
— Тобто зараз?
— Так. Благаю.
— Гаразд, — погодився я і вийшов до вітальні. — Я знову вихоплюсь, з'їжджу до Мімі. Вона каже, що скочила в халепу і просить допомоги.
Нора зареготала:
— Хай тобі щастить! Вона хоч вибачилась перед тобою? Переді мною розшаркалась.
— Так, на одному подиху. Дороті дома чи ще в тітки Аліси?
— Якщо вірити Гілберту, то ще в тітки. Ти надовго?
— Ні, тільки з'ясую. Схоже, вони схопили Йоргенсена, і вона бажає дізнатися, чи можна все владнати.
— А йому щось загрожує? Тобто якщо він не вбивав ту Вулф?
— Думаю, вони можуть витягти на світ старі звинувачення проти нього — письмові погрози, спроба шантажу. — Я відставив коктейль і запитав себе і Нору: — Цікаво, чи знав він Нунгейма? — Поміркувавши над цим, я нічого більше не зміг додати. — Гаразд, я пішов.
18
Мімі простягла мені назустріч обидві руки.
— Як це великодушно з твого боку, що ти мене пробачив. Ніку, ти завжди був незлопам'ятним. Не знаю, що це мене вкусило в понеділок.
— Пусте, — зауважив я.
Вона виглядала рум'янішою ніж звичайно, напружене обличчя робило її молодшою. Блакитні очі палали, а руки, які я тримав, були як лід. З усього відчувалося, що вона збуджена, але причину я не міг відгадати.
— Твоя дружина, — проказала вона, — теж виявилась такою доброю, що…
— Облиш це.
— Ніку, чим може загрожувати приховування чиєїсь причетності до вбивства?
— При бажанні того, хто приховував, можуть звинуватити як спільника, постфактумного спільника — є такий термін.
— Навіть якщо він потім змінив свою думку і все розповів? — Однаково. Але, як правило, цього не роблять.
Вона роззирнулася по кімнаті, наче вирішила пересвідчитись, що нікого нема поруч.
— Джулію Вулф убив Клайд. Я знайшла докази і сховала їх. Що тепер мені буде?
— Мабуть, нічого, хіба що вишпетять. Клайд був колись твоїм чоловіком, тобто ви з ним родичі, й жоден суд не звинуватить тебе у вигороджуванні злочинця, якщо, звичайно, не побачать у цьому іншої мети.
— А ти її бачиш? — нешвидко й неприязно спитала вона.
— Не знаю, — відказав я. — Як на мене, ти хотіла скористатися з доказів його вини, щоб при зустрічі здерти з нього гроші, але тепер дещо змусило тебе змінити плани.
Розчепіривши пальці з гострими нігтями, вона потяглася правицею до мого обличчя, ошкіривши міцно стулені зуби. Я схопив її за зап'ясток.
— Жінки геть розбосякувались нині, — зазначив я, намагаючись надати голосу смутку. — Я щойно від одної, яка пожбурила в чоловіка сковорідку.