Читать «Худий» онлайн - страница 39
Дешіл Хемметт
— Ну а те, що Уайнент не вбивця, ти не брехав?
— Не знаю. Сподіваюсь, що ні.
У готелі на нас чекала телеграма від Маколея з Аллентауна: «Це зовсім не Уайнент і не робив спроби самогубства».
15
Наступного райку за допомогою стенографістки я дав відповіді на листи, що назбиралися; зв'язався по телефону з нашим адвокатом із Сан-Франціско — ми намагалися врятувати від банкрутства одного із замовників Нашої лісопильні; годину розмірковував над тим, як зменшити податки, одне слово, потрудився як бджілка і почував себе зразком доброчесності, коли о другій годині відклав справи й пішов з Норою на ленч.
Після ленчу в Нори була призначена зустріч для гри в бридж, а я вирушив до Гілда, з яким раніше домовився по телефону.
— То виявилось, що то була фальшива тривога? — спитав я, коли ми, потиснувши руки, сіли.
— Атож. Той тип такий самий Уайнент, як я. Знаєте, як це буває: ми повідомили філадельфійську поліцію, що він надіслав з їхнього міста телеграму, й передали його прикмети, а наступного тижня в половині жителів штату Пенсільванія, які були худими й могли вже носити бороду, стали вбачати Уайнента. Щодо того хлопця, то його прізвище Барлоу, він безробітний столяр, як ми з'ясували, і був підстрелений негром, що хотів його пограбувати. Зараз він ледь розмовляє..
— А чи не міг помилитися, той, хто його підстрелив, так само як аллентаунська поліція? — спитав я.
— Тобто сприйнявши його за Уайнента? Думаю, міг, якщо це про щось свідчить. Про що саме?
Я відповів, мовляв, не знаю.
— Маколей сказав вам про лист Уайнента?
— Тільки не розповів, що було в тому листі.
Я переказав зміст. Потім розповів усе, що знав про Келтермена.
— Гм, це вже цікаво, — зазначив Гілд.
Я розповів про лист, надісланий Уайнентом сестрі.
— То він з багатьма листується, еге ж? — зауважив Гілд.
— Я теж такої думки, — підхопив я і сказав, що портрет Сіднея Келтермена — з дуже незначними змінами — міг би зійти за Крістіана Йоргенсена.
— Вас слухати — справжня насолода, — промовив Гілд. — Не зважайте на мої репліки.
Я сказав, що, власне, це все.
Він відкинувся на стільці і втупив світло-сірі очі в стелю.
— Є над чим попрацювати, — зрештою озвався він.
— Того в Аллентауні підстрелили не з тридцять другого калібру? — поцікавився я.
Гілд здивовано вирячився на мене, а тоді похитав головою.
— Із сорок четвертого. Щось маєте на думці?
— Ні. Дещо крутиться, але ніяк не вхоплю.
— Мені це знайоме, — докинув Гілд і знову уп'явся в стелю. Потім, наче подумавши про інше, продовжив: — Ви цікавились алібі Маколея — там усе гаразд. Він би не встиг убити, бо в нас є докази, що він був у конторі такого собі Германа на П'ятдесят сьомій стріт з п'яти до двадцяти хвилин на четверту — час, у який стався злочин.
— Чому саме після п'яти хвилин на четверту?
— Так-так, вам це невідомо. Справа в тому, що ми знайшли хлопця на прізвище Перес, який підмітає і підфарбовує на Першій авеню. Так от, у п'ять хвилин на четверту він подзвонив дівчині й спитав, чи не знайдеться для нього роботи. Вона відповіла, що нема і що сама збирається йти звідси. Таким чином, відрізок часу звузився від п'яти до двадцяти хвилин на четверту. Невже ви справді підозрюєте Маколея?