Читать «Худий» онлайн - страница 38

— Може, й не дуже, але однаково мені це було не в радість і… — Офіціант приніс шампанське, і я замовк. Ми скуштували вино і похвалили, хоч насправді воно було мерзотне. — А ти як гадаєш, то не він убив дівчину? — спитав я.

Стадсі переконано похитав головою.

— Це неможливо.

— Та його ж неважко розпалити, — наполягав я.

— Так, ці італійці гірші за істеричок, але він просидів цілий день тут.

— Цілий день?

— Геть увесь. Можу присягнутись. На другому поверсі він святкував щось разом із гуртом хлопців та дівчат і не відходив від своєї кралі — ні на хвилину не покидав бару. Ні, без жартів, він не міг того зробити.

— Чого ж тоді переживав?

— А біс його знає! Я й сам не можу збагнути. Але ти знаєш тих іноземців.

— Авжеж, — проказав я. — Гірші за істеричок. Проте він міг направити до неї свого приятеля, га?

— Ти погано думаєш про нього, — не погодився Стадсі. — Я знав ту молодицю. Вона часто з ним приходила сюди. Але в них це було несерйозно. Принаймні не настільки він втратив розум, щоб помститися в такий спосіб. Слово честі.

— Вона також вживала наркотики?

— Не знаю. Кілька разів я помічав, але, можливо, вона робила те просто за компанію.

— З ким ще вона крутила?

— Здається, ні з ким більше, — байдуже відказав Стадсі. — Був тут один на ім'я Нунгейм, що упадав за нею, але, як мені відомо, без успіху.

— То це від нього Мореллі дізнався про мою адресу?

— Не будь дурнем. Та Мореллі б його ліпше прибив. Якого рожна він сказав поліції, що Мореллі знав ту дівицю? Ти що, його знаєш?

Я подумав і відповів:

— Ні, не знаю. Лише чув, що він працює на поліцію.

— Он як. Дякую.

— За що? Я нічого не казав.

— Згода. Тоді поясни таке: чому взагалі закрутилася ця дурна веремія? Адже то Уайпент її вбив, правда?

— Багато хто так вважає, — погодився я, — але можемо побитися об заклад — твій один проти моїх двох, — що не він.

Стадсі похитав головою.

— Закладатися на твої хитрощі я не стану. — Обличчя його проясніло. — Але придумав, як ми можемо зіграти, коли твоя ласка. Пригадуєш, тоді, коли ти мене пов'язав, я захищався правицею і потім весь час розмірковував, чи зміг би ти мене здолати іншим разом. Коли ти одужаєш як слід, ми могли б…

Я зареготав і заперечив:

— Ні, я вже не у формі.

— Та я й сам гарненький кабанчик, — наполягав він.

— Окрім того, тобі просто не пощастило: ти втратив рівновагу, а я цим скористався.

— То ти щадиш моє самолюбство, — заперечив він і замислено додав, — але я знаю, що ти мене здолав. Що ж, як не бажаєш… О, то у вас порожні склянки, нумо, підставляйте їх!

Нора схотіла повернутися додому раніше і не під чаркою, тож ми покинули «Пігайрен-клаб» на початку дванадцятої. Стадсі провів нас до таксі й міцно потис на прощання руки.

— Радий був вас бачити, — сказав він.

Ми теж відповіли люб'язністю і сіли в машину. Норі Стадсі дуже сподобався.

— Правда, половину його слів я не втямила.

— Він таки гарний хлопець.

— Ти не повідомив йому, що залишив слідчу роботу.

— Він вирішив би, що я просто напускаю туману, — пояснив я. — Такі бовдури, як він, переконані, що сищик на все життя сищик, і мені краще збрехати, ніж дати привід думати, що я брехун. У тебе є сигарети? А він таки мені довіряє.