Читать «Метелик» онлайн - страница 332

Втеча з Джорджтауна

Гітту з моїм планом згоден. Він теж гадає, що є й кращі країни, в яких живеться легше, ніж у Британській Гвіані. І ми починаємо готувати втечу. Бо самовільний виїзд із Британської Гвіани — дуже серйозне правопорушення. До того ж ніхто з нас не має паспорта.

Шапар, якого перевели було до Кайєнни, втік звідти й уже три місяці живе в Джорджтауні. Він готує в китайській кондитерській цукрову поливу й заробляє півтора долара на день. Шапар теж хоче втекти з Джорджтауна. Колишній каторжанин діжонець Депланк та Барр’єр із Бордо також ладні втікати. Кюїк-Кюїк і однорукий воліють лишитися в Джорджтауні. Їм тут добре. На обох берегах Демерари повно кулеметних гнізд і гармат, гирло пильно охороняється, і ми вирішуємо зробити човен, схожий на один із тих рибальських, які зареєстровані в Джорджтауні. Одне слово, виберемося з Демерари під виглядом рибалок. Я картаю себе за те, що виявився невдячним, не розділивши палкого кохання Індари. Але я не можу нічого з собою вдіяти. Вона так липне до мене, що це вже починає мене дратувати. Ця індійка поводиться достоту так, як сестри індіанки-гуахіри. Коли їм завагається кохатися, вони одразу ж пропонують себе, а якщо ти не береш їх, то вони серйозно гніваються на тебе. Їхні серця коле гострий біль, а це виводить мене з себе, бо так само, як я не хотів засмутити сестер-індіанок, не хочу засмучувати Індару, тому примушую себе все робити, аби вона отримала від мене якнайбільшу втіху.

Вчора я бачив незвичайну сцену. У Британській Гвіані існує щось на зразок новітнього рабства. Яванці ходять працювати на плантації бавовнику, цукрової тростини або какао, підписавши контракти на п’ять і на десять років. Чоловік і жінка зобов’язані ходити на роботу щодня, за винятком тих днів, коли вони занедужують. Та якщо лікар не визнає їх хворими, то вони мусять відпрацювати місяць понад строк, обумовлений угодою. До цього додаються інші місяці за інші дрібні порушення. А що всі індійці полюбляють пограти в азартні ігри, то вони заходять у чималі борги до плантаторів, а відтак, щоб розплатитися з кредиторами, підписують контракти на продовження свого строку роботи на рік чи на більше.

Практично вони ніколи не виплутуються з цього лиха. Для індійців, здатних програти навіть свою дружину й неодмінно дотримати слова, священним є єдине — їхні діти. Вони роблять усе, аби зробити своїх дітей вільними. Індійці переборюють величезні труднощі, намагаючись не допустити того, щоб їхня дитина підписала контракт з плантатором.

Отже, я потрапив на весілля однієї юної індійки. Всі тут одягнені в довге вбрання: жінки в білі вуалеві сукні, а чоловіки в білі туніки, що сягають їм щиколотки. Багато квітів. Найцікавіша сцена розгортається після багатьох релігійних церемоній, коли молодий приходить забирати молоду. Гості розташовуються рядами обабіч дверей будинку. З одного боку — жінки, з другого — чоловіки. На порозі розчинених дверей сидять батько й мати молодої. Молоді цілують батьків і проходять між двома рядами гостей, що розтяглися на кілька метрів. Раптом молода виривається з рук молодого й біжить назад до своєї матері. Мати затуляє однією долонею очі, а другою махає їй, аби вона поверталася до свого чоловіка.