Читать «Метелик» онлайн - страница 299

— Де ти граєш?

— У джунглях. Щоночі туди приходять грати індокитайці з табору Ініні та вільновідпущеники з «Водоспаду».

— Ти вирішив податися в океан?

— Я тільки про це й мрію. Коли продаю своє вугілля, думаю лише про те, щоб купити човна й знайти товариша, який умів би ним правити. За три місяці я матиму вдосталь грошей, ми зможемо придбати човна й вирушити в море.

— Кюїк-Кюїк, я маю гроші. Ми не чекатимемо, поки ти заробиш гроші на човен.

— Тоді гаразд. Тут неподалік один негр-лісоруб продає добрий човен.

— Ти бачив той човен?

— Так.

— Я теж хочу його побачити.

— Завтра я зустрінуся з Шоколадом — так прозивають того негра. Розкажи мені, Метелику, як ти втік. Я гадав, з острова Дьябль не можна втекти. А чому мій брат Шан не втік із тобою?

Я розповідаю йому про свою втечу, про хвилю «Лізетту», про загибель Сільвена.

— Так, я розумію. Шан просто не схотів тікати з тобою. Це було справді ризиковано. Ти народився в сорочці, тому тобі пощастило дістатися сюди. Я радий за тебе.

Ми розмовляємо з Кюїк-Кюїком понад три години. Стелемося спати загодя, бо вдосвіта він хоче піти до Шоколада. Кинувши велике поліно у вогонь, щоб він не погас до ранку, Кюїк-Кюїк лягає. Я кашляю через дим, що дере мені в горлі, але від цього диму є своя вигода: в хижці нема жодного москіта.

Я випростовуюсь на своєму вбогому ліжку, вкриваюся ковдрою й заплющую очі. Але заснути не можу. Надто вже я збуджений. Так, поки що мені щастить. Якщо човен виявиться добрим, то ще до кінця тижня ми вийдемо в океан. Хоч Кюїк-Кюїк і невисокий, проте, певне, дужий і витривалий. Безперечно, він благородний і чесний з друзями. І, мабуть, дуже жорстокий з ворогами. Важко щось певне прочитати на його азіатському обличчі. В усякому разі, його очі говорять на його користь.

Я засинаю, і мені сниться залите сонцем море й човен, що, весело долаючи хвилі, несе мене на волю…

— Що ти питимеш — каву чи чай?

— А ти що п’єш?

— Чай.

— Дай і мені чаю.

Надворі вже розвидняється. В хижці на вогні, що горить ще від учора, кипить у каструлі вода. Десь кукурікає півень. Але пташиного щебету не чути — видно, дим з вуглярень розігнав пташок. На ліжку Кюїк-Кюїка лежить чорне порося. Мабуть, воно неабияке ледащо, бо й досі спить. На жару підсмажуються коржі з рисового борошна. Наливши солодкого чаю, Кюїк-Кюїк розрізає навпіл коржа, намащує його маргарином і дає мені. Ми ситно снідаємо. Я з’їдаю аж три добре підпечені коржі.

— Ну, я піду. Якщо хтось гукатиме чи свистітиме, не озивайся. Тут тобі ніщо не загрожує, сюди ніхто не пробереться. Але якщо покажешся на березі, тебе можуть застрелити з рушниці.

Кюїк-Кюїк будить порося. Воно їсть і п є, потім рушає поперед свого господаря по твані Досить далеко від того місця, де ми переходили вчора, порося забродить у багнюку. Ступивши кілька кроків, повертається. Тут йому, видимо, не подобається. Тільки після третьої спроби воно перебирається на той берег. Кюїк-Кюїк іде слідом за ним.

Він повернеться аж увечері. Я сам попоїв супу, що його Кюїк-Кюїк поставив варитися. Знайшовши в курятнику вісім яєць, я з трьох смажу на маргарині яєчню. Вітер перемінився, і тепер дим із двох вуглярень навпроти хижки йде вбік. Сховавшись від дощу, який пішов пополудні, я добре виспався, бо тепер дим мені ке заважав..