Читать «Метелик» онлайн - страница 292
Анрі Шарр'єр
Прокинувшись від криків тварин та птахів, які вітають світанок, я стрепенувся водночас із джунглями. Починається новий день. Я ковтаю пригорщу наспіх розжованого кокосового м’якуша, протираю ним обличчя й рушаю в дорогу.
Тепер я йду джунглями збоку від стежки, насилу розгортаючи перед собою ліани й гілки. І добре зробив, що зійшов зі стежки, бо раптом чую свист. Стежку я бачу перед собою метрів на п’ятдесят. Мені не видно того, хто свистить. Та ось і він. Це чорний, як сажа, негр. На плечі в нього клунок, а в правій руці — рушниця. Він у сорочці кольору хакі й у шортах, але босий. Понуривши голову й згорбившись під тягарем ноші, негр не відриває очей від землі.
Сховавшись край стежки за товсте дерево, я чекаю з відкритим ножем, коли він підійде до мене. Аж ось негр порівнюється з деревом, і я накидаюсь на нього, викручую руку, в якій він тримає рушницю, і примушую його випустити зброю.
— Не вбивайте мене! Бога ради, згляньтеся наді мною!
Я приставляю йому до горла вістря ножа, і він застигає. Потім нахиляюсь і беру рушницю — стару пукавку з одним стволом, який, мабуть, ущерть набитий порохом та шротом. Звівши курок, відступаю на два кроки й наказую:
— Поклади на землю клунок! Не пробуй тікати, бо пристрелю, як собаку.
Переляканий негр виконує мій наказ. Потім зводить на мене очі й питає:
— Ви втікач?
— Так.
— Чого вам треба? Беріть усе, що я маю. Але прошу вас, не вбивайте, в мене п’ятеро дітей. Згляньтеся наді мною, відпустіть мене!
— Замовкни. Як тебе звати?
— Жан.
— Куди йдеш?
— Несу харчі й ліки двом своїм братам, вони рубають у джунглях дерева.
— Звідки ти йдеш?
— З Куру.
— Ти там живеш?
— Я там народився.
— Знаєш Ініні?
— Еге ж, я не раз торгував з індокитайцями із того табору.
— Бачиш оце?
— Що то таке?
— Це п’ятсотфранкова банкнота. Вибирай: або робитимеш усе, що я тобі скажу, і я дам тобі ці п’ятсот франків і поверну рушницю, або ж відмовишся чи намагатимешся мене одурити, і тоді я тебе вб’ю. Ну, вибирай!
— Що я маю зробити? Я зроблю все, що ви забажаєте, навіть задарма.
— Обережно проведеш мене до табору Ініні. Коли я знайду когось із індокитайців, ти зможеш піти собі. Домовились?
— Еге ж.
— Не одури мене, а то я поквитаюся з тобою.
— Ні, клянусь, я чесно вам допоможу.
Негр дає мені шість бляшанок згущеного молока, а також хлібину й шматок копченого сала.
— Сховай свій клунок у лісі, забереш його потім. Зараз я зроблю тесаком зарубку на дереві.
Я випиваю бляшанку молока. Негр дає мені новісінькі робочі штани моториста. Я надягаю їх, не випускаючи з рук рушниці.
— Веди, Жане. Старайся, щоб нас ніхто не побачив. Бо якщо мене схоплять, то це буде, вважай, з твоєї вини, і тоді тобі не минути лиха.
Жан уміє пробиратися крізь джунглі краще за мене, і я ледве встигаю за ним, так спритно він обминає гілки та ліани.
— Ви знаєте, в Куру попередили, що з островів утекли двоє каторжан. Тож я чесно скажу вам: то дуже небезпечно проходити повз табір каторжан Куру.