Читать «Метелик» онлайн - страница 291

Тесак я тримаю в руці, але не користуюся ним, бо на стежці перешкод нема. Я навіть помічаю збоку ще майже свіжозрубані гілки. Тут ходять люди, й мені треба бути обережним.

Ці джунглі відрізняються тих, з якими я познайомився під час своєї першої втечі в Сен-Лоран-дю-Мароні. Тут вони двоповерхові й не такі густі, як там. Перша поросль здіймається на висоту п’ять-шість метрів, а склепіння джунглів — більш як на двадцять метрів. Небо видно тільки над стежкою. Ліворуч від неї — суцільна темрява.

Я йду швидко. Інколи трапляються галявини, розчищені вогнем, що його запалила людина чи блискавка. З того, під яким кутом падає сонячне проміння, я роблю висновок, що сонце незабаром зайде. Я простую на схід, тобто в бік негритянського селища Куру та в’язниці з такою самою назвою.

Нараз стає темно. Я не повинен іти вночі. Треба завернути в джунглі й знайти собі нічліг.

Я нарубую тесаком купу гладенького, схожого на бананове, листя й зариваюсь у нього. Тепер я спатиму на сухому, а дощу, сподіваюся, не буде. Викурюю дві сигарети.

Сьогодні ввечері я вже не дуже стомлений. Наїдаюся м’якуша кокосового горіха й голоду не відчуваю. Тільки спрага геть висушила рот, і його навіть не вдається змочити слиною.

Почалася друга частина втечі. І ось уже третю ніч я щасливо провів на Великій Землі.

Ох, якби Сільвен був тут! Але його нема, і що тепер тобі робити? Невже, коли ти хотів діяти, тобі завжди був потрібен хтось, хто дав би пораду або підтримку? Хто ти, командир чи солдат? Не будь йолопом, Метелику, втрата друга є несправедливою карою для тебе, але тобі мусить вистачити сили вистояти самому в джунглях. Твої друзі, яких ти покинув на Руайялі, Сен-Жозефі та Дьяблі, лишилися далеко. Минуло вже шість днів, як ти вирушив звідти. Мабуть, табір Куру вже попередили. Спершу — наглядачів лісового табору, а потім — негрів, що живуть у найближчому селі. Там, либонь, теж є жандармський пост. Тож чи безпечно йти до цього села? Я ж зовсім не знаю його околиць. Табір розкинувся між селом і річкою. Ось і все, що я знаю про Куру.

На Руайялі я був вирішив перехопити першого-ліпшого перехожого й примусити його провести мене до табору Ініні, де живуть індокитайці, серед яких Шанів брат Кюїк. Навіщо змінювати план? Якщо на Дьяблі повірили, що ми втонули, то мені тут нема чого боятися. Якщо ж вони схилилися до того, що ми втекли, то Куру таїть для мене небезпеку. А що це табір лісорозробок, то в ньому, певне, багато тюремників-арабів, а отже, чимало людоловів. Спробуй, Метелику, перехитрити наглядачів. Не припустися помилки. Тобі треба робити так, аби ти бачив кожного, хоч би то хто був, раніше, ніж він побачить тебе. Висновок: ти не повинен іти стежкою, а лише джунглями, паралельно із стежкою. Сьогодні ти припустився помилки, помчавши вчвал цією стежкою, маючи з собою єдину зброю — тесак. Це не через непродуманість, а через своє божевілля. Отже, завтра я піду джунглями.