Читать «Метелик» онлайн - страница 287

А ось і дельфіни та птахи! Аби тільки дельфіни не стали бавитися, штовхаючи мій пліт. Я чув, що вони мають звичку штовхати до берега уламки кораблів і людей, яких, до речі, з найкращим наміром допомогти їм, топлять, підкидаючи їх своїми мордочками. Ні, вони кружляють довкола плота, троє-четверо з них підпливають навіть ближче, щоб роздивитися, що воно таке, але враз віддаляються, навіть не торкнувшись моїх мішків. Ох!

Полудень, сонце стоїть просто над головою. Воно, певне, хоче мене живцем засмажити. Очі мої гнояться, губи й ніс облізли. Хвилі вже нижчі, вони люто, з оглушливим гурчанням котяться до берега.

Тепер я бачу Сільвена постійно. Хвилі вже не такі високі, тому він майже не зникає між ними. Він і досі до пояса голий, голова пов’язана рушником.

Уже не хвилі, а мілкі потоки води штовхають нас до берега. Поопереду нас з морського дна виступав низенька скеляста гряда, об яку страхітливо вдаряються ці потоки і, перевалившись через неї, пінисті мчать до джунглів.

Ми вже за якийсь кілометр від берега, і я бачу білих та рожевих птахів з аристократичними чубчиками. Птахи походжають по намулі, щось у ньому дзьобаючи. Їх сила— силенна. Вони не злітають вище ніж на метр над намулом. Пурхають вони тільки дай того, щоб не намокнути в піні потоків. Ця піна й самі потоки дуже схожі на жовте болото. Ми вже так близько до берега, що мені видно на стовбурах дерев брудну лінію, залишену водою.

Рокіт потоків не спроможний заглушити пронизливі крики цих цибатих птахів. Їх безліч, і вони різні на колір. Хлюп-хлюп! Ще два-три метри — і мій пліт опиняється на намулі. Тут надто мілко, щоб плисти далі. Якщо судити по сонцю, вже друга година. Ми пробули в морі сорок годин, вирушивши позавчора о десятій вечора, за дві години по тому, як почався відплив. Отже, після того було сім припливів і відпливів, тож і не дивно, що я опинився на намулі: тепер відплив. Приплив почнеться десь через годину. Вночі я вже буду в джунглях. Мені не слід відчеплювати ланцюг, аби мене не знесло з мішків, бо найнебезпечнішим буде той час, коли тонкі водяні потоки ринуть на мене, але через брак необхідної глибини ще не зможуть понести пліт до берега. Я попливу не раніше ніж за дві-три години по тому, як почнеться приплив.

Сільвен від мене метрів за сто попереду, тільки трохи праворуч. Товариш дивиться в мій бік і киває головою. Мабуть, хоче щось гукнути, але його горло, здається, не здатне видати жодного звуку. Рокіт хвиль стих, тепер, крім крику птахів, нам ніщо не заважає чути один одного. Від мене до джунглів метрів п’ятсот, а від Сільвена — на сто чи сто п’ятдесят метрів ближче. Та що він робить, той дебелий йолоп?! Сільвен підводиться і злазить із плота! Чи не з’їхав мій товариш з глузду?! Йому не слід нікуди йти, а то він, ступивши кілька кроків, уже не зможе повернутися до плота. Я хочу свиснути йому, але в мене нічого не виходить. Я ще маю трохи води, отож випиваю її і намагаюсь крикнути, щоб зупинити Сільвена. Та мені не вдається видобути із себе жодного звуку. З намулу виділяються бульбашки газу, отже, він тільки зверху покритий тонкою шкіркою, а під нею — багнюка, і тому, кого вона полонить, буде гаплик.