Читать «Метелик» онлайн - страница 265

Коли мене садовлять за спільний стіл у їдальні, мені ніколи не вдається з’їсти миску сочевичної юшки. Серед нас є один велет метр дев’яносто заввишки, з волохатими, наче в мавпи, руками, ногами й тулубом. Він обрав мене собі за жертву. Велет завжди сідає біля мене. Юшку подають нам дуже гарячу, тому доводиться чекати, коли вона охолоне. Я зачерпаю дерев’яною ложкою цієї юшки й дмухаю на неї, таким чином мені вдається сьорбнути кілька ложок. Айвенго (він вважає, що він А. Йвенго) бере свою миску в руки й умить випиває з неї сочевичну юшку. Потім владно бере мою миску й робить те саме. Осушивши миску, він ставить її переді мною, дивлячись на мене наповненими кров ю очима, мовби промовляючи: «Ти бачив, як я їм сочевицю?» Цей Айвенго починає остогидати мені, а що мене ще остаточно не визнано божевільним, то я вирішую зчинити гармидер. Настає день, коли знову роздають сочевичну юшку. Айвенго не ловить гав. Сідає біля мене. Його дурнувате обличчя сяє радістю, він наперед, тішиться, що видудлить свою і мою юшку. Я ставлю перед собою великий і важкий жбан з водою. Тільки-но велет бере мою миску і починає дудлити сочевичну юшку, я встаю й з усіх сил розбиваю йому на голові жбан з водою. Велет із тваринним криком звалюється долі. Наполохані божевільні, озброєні мисками, накидаються одні на одних. Зчиняється страшенний шарварок. Він супроводжується оглушливим зойком цих типів».

Четверо кремезних санітарів, підхопивши мене, мов пір’їнку, швидко й безцеремонно заносять до моєї камери. Я кричу, наче окаянний, що Айвенго вкрав у мене гаманець з моїм посвідченням. Цього разу я домагаюся свого: лікар зараховує мене до розряду тих, хто не відповідає за власні вчинки. Всі наглядачі сходяться на тому, що мене слід визнати тихим божевільним, який іноді буває дуже небезпечним, Айвенго носить пов’язку на голові. Здається, я йому її розрізав уподовж сантиметрів на вісім. На щастя, він виходить на прогулянку не в той час, що я.

Нарешті мені щастить поговорити і з Сальві дією. Він уже має ключі ві д комори з бочками. Тепер Сальвідія намагається роздобути дріт, щоб їх зв’язати. Боюся, кажу я йому, що дріт порветься, коли бочки гойдатиме на хвилях, краще взяти вірьовки. Сальвідія постарається роздобути і вірьовки, й дріт. Він має ще зробити три ключі від моєї камери, від коридора, що веде до неї, і від головних воріт притулку. Вартові обходять притулок рідко. Вони стоять на варті по чотири години — від дев’ятої вечора до першої ночі й від першої ночі до п’ятої ранку. Усього їх двоє, і вони весь час сплять на своєму посту. Тож усе гаразд, треба тільки набратися терпіння й почекати місяць чи трохи більше.