Читать «Метелик» онлайн - страница 219

— Проходьте і станьте ось тут, праворуч. Антарталья, не давай їм розмовляти.

І ось ми стоїмо за якихось два кроки один від одного.

— Розмовляти заборонено.

Карбоньєрі, й далі розмовляє по-корсіканському із своїм земляком, який стереже обидві групи. Наглядач зав'язує шнурки на черевику, я киваю Матьє вийти трохи вперед. Він одразу ж здогадується про все, дивиться на Бебера Сельє й плює в його бік. Коли наглядач підводиться, Карбоньєрі безперестану говорить з ним і настільки захоплює його увагу, що я зміщуюсь на один крок, чого той не помічає. Я дістаю крадькома з-за паска ножа. Це помічає тільки Сельє і, вмить діставши зі штанів свого ножа, замахується ним на мене, ранячи мені праву руку. А що я шульга, то лівою рукою встромляю свого ножа йому в груди по саме руків'я. Лунає тваринний крик: «Ах!» Він падає мов підкошений. Антарталья вихоплює револьвера й кричить на мене:

— Відступи назад, хлопче, відступи. Не чіпай його більше, а то я буду змушений стріляти в тебе; мені ж не хочеться цього робити.

Карбоньєрі підходить до Сельє і торкається ногою його голови. Він щось каже по-корсіканському. Я так розумію, що Карбоньєрі сказав: «Сконав».

— Віддай мені свого ножа, хлопче! — наказує мені наглядач.

Я віддаю йому ножа, він засовує револьвер у кобуру, підходить до окованих залізом дверей і стукає. З дверей визирає інший наглядач, і Антарталья каже йому:

— Пришли санітарів по мертвяка.

— Хто помер? — питає той.

— Бебер Сельє…

— Ах! А я гадав, що то Метелик.

Нас повертають назад у наші карцери. Очної ставки вже не буде. Перше ніж зайти до коридора, Карбоньєрі шепоче мені:

— Сердешний Метелику, тепер тобі перепаде.

— Так, але я живий, а він мертвий.

Приходить наглядач, без нікого, він тихенько відмикає двері і, ще й далі хвилюючись, каже:

— Стукай у двері, кажи, що ти поранений. Він перший напав на тебе, я це бачив, — і наглядач так само тихцем замикає двері.

Ці корсіканці чудові наглядачі: або зовсім погані, або дуже добрі. Я стукаю в двері й кричу:

— Я поранений, прошу відіслати мене до лікарні на перев’язку.

Наглядач приходить з тюремником із дисциплінарного відділення.

— Що там у тебе? Чого зчинив такий гармидер?

— Я поранений, начальнику.

— Ах, ти поранений? А я думав, що він не зачепив тебе, коли накинувся на тебе.

— В мене порізано м’язи на правій руці.

— Відмикайте, — чути голос наглядача.

Двері відчиняються, і я виходжу. Справді, вони пересвідчуються, що в мене поранена рука.

— Надіньте на нього наручники й відведіть до лікарні. В жодному разі не залишайте його там. Приведіть його сюди, коли йому перев’яжуть руку.

Я виходжу на подвір’я й бачу понад десяток наглядачів, що оточили коменданта. Наглядач з майстерні кричить на мене:

— Вбивця!

Перше ніж я встигаю відповісти, комендант каже йому:

— Замовкніть, наглядачу Брюе. На Метелика напали.