Читать «Метелик» онлайн - страница 217

— Що ви можете на це сказати? — питає комендант.

— Передусім те, що Карбоньєрі тут ні до чого. Пліт розрахований лише на одного, тобто на мене самого. Я тільки примусив його допомогти мені зняти з могилки мату, бо сам зробити цього не міг. Отже, Карбоньєрі не винен ні в розкраданні державних матеріалів, ні в співучасті у втечі, оскільки втеча не відбулася. Бідолаха Буреє діяв під загрозою смерті. Що ж до Наріка й Кеньє, то їх я майже не знаю. Запевняю, що вони непричетні до цієї справи.

— А інформатор іншої думки, — каже наглядач.

— Цей Бебер Сельє, який вас інформував, може використовувати цю справу для того, щоб комусь помститися, тому й компрометує його наклепами. Хіба можна довіряти стукачеві?

— Одне слово, ви офіційно звинувачуєтесь у розкраданні державних матеріалів, у опоганенні могили й спробі втекти… Підпишіть протокол.

— Я підпишу його тільки тоді, коли до нього додадуть мою заяву з приводу Карбоньєрі, Буреє і свояків Наріка та Кеньє.

— Гаразд. Підготуйте заяву.

Я підписую. Мені несила висловити те, що діється в моїй душі після такого провалу. Я мовби збожеволів у цьому карцері, ледве їм, не ходжу, але курю, курю безперестану, сигарету за сигаретою. На щастя, Дега постачає мені куриво. Щодня мене виводять вранці прогулюватися на залите сонцем подвір’я в’язниці.

Сьогодні вранці до мене прийшов на розмову комендант. Дивна річ, але він, хто потерпів би найбільше, якби я таки втік, не дуже гнівається на мене. Він усміхається й каже, що, на думку його дружини, цілком можна зрозуміти людину, яка прагне втекти. Комендант дуже хитро намагається вмовити мене зізнатися в співучасті Карбоньєрі. Та я, здається, все ж переконав його, що Карбоньєрі просто не міг відмовитися допомогти мені зняти мату.

Буреє показав записку з погрозою й перемальоване мною креслення плота. Тож комендант повірив, що все було саме так, як я розповів. Я запитую у нього, скільки можуть дати за крадіжку будівельного матеріалу.

— Не більше півтора року, — відповідає він.

Одне слово, я поволі підіймаюся по схилу безодні, в яку потрапив. Отримав цидулку від фельдшера Шаталя. Він написав мені, що Бебер Сельє перебуває в окремій палаті лікарні, чекаючи, коли його вивезуть звідси, йому поставили рідкісний діагноз: нарив у печінці. Либонь, тут не обійшлося без змови між адміністрацією та лікарем, аби вбезпечити Бебера від помсти.

Відколи я в карцері, ні разу не обшукували ні сам карцер, ні мене самого. Я користуюсь з цього й прошу передати мені ножа. Кажу Нарікові й Кеньє, аби вони зажадали провести очну ставку між наглядачем з майстерні, Вебером Сельє, столяром і мною, а тоді вже хай комендант приймає ухвалу щодо нас: попереднє ув’язнення, дисциплінарне покарання чи поселення в таборі.