Читать «Метелик» онлайн - страница 216

— Ні з місця, а то стрілятиму!

Ми кидаємо пліт і підіймаємо руки. Це — старший наглядач із майстерні, я його впізнаю.

— Не робіть дурниць і не пробуйте чинити опір! Ви впіймалися на гарячому. Раджу вам змиритися з цим і рятувати бодай свою шкуру, бо мені так і кортить вас постріляти! Рушайте вперед і не опускайте рук! До адміністрації!

Проходячи через ворота кладовища, ми наштовхуємося на тюремника. Наглядач каже йому:

— Мохамеде, дякую за послугу, яку ти нам зробив. Завтра вранці приходь до мене, я дам тобі те, що обіцяв.

— Дякую, — відповідає араб. — Я неодмінно прийду, але, начальнику, Бебер Сельє теж повинен мені заплатити, правда ж?

— Ти сам залагодь з ним справу, — відповідає наглядач.

— Невже то Бебер Сельє нас продав, начальнику? — питаю я.

— Я вам цього не казав.

— Гаразд, добре, що ми про це дізналися.

Наглядач, далі цілячись у нас карабіном, каже тюремникові:

— Мохамеде, обшукай їх.

Араб витягує в мене й у Матьє з-за паска ножі.

— Мохемеде, ти справжній пройдисвіт. Як ти нас викрив?

— Я щодня вилазив на верхівку кокосової пальми й спостерігав, куди ви ховали пліт.

— Хто тобі сказав це робити?

— Спочатку Бебер Сельє, а потім наглядач Брюе.

— Кроком руш, — командує наглядач, — ви надто розговорилися. Можете опустити руки і йдіть швидше.

Ті чотириста метрів, які відділяли нас від будинку адміністрації, здалися мені найдовшими у житті. був просто приголомшений. Стільки боротися — й так безглуздо впійматись! Господи, який ти жорстокий до мене! До будинку адміністрації ми підходимо під страшенний галас. Річ у тому, що до наглядача з майстерні по дорозі приєдналося ще кілька наглядачів, і тепер нас супроводжувала охорона з семи-восьми чоловік.

Комендант — його попередив араб, який побіг поперед нас, — став разом з Дега та п’ятьма старшими наглядачами Перед адміністративним будинком.

— Що сталося, пане Брюе? — запитав комендант.

— Я схопив цих двох на місці злочину: вони саме ховали пліт, який, здається, вже цілком готовий.

— А ви що скажете, Метелику?

— Нічого. Я говоритиму на слідстві.

— Посадіть їх у карцер.

Я опиняюсь у карцері, замуроване вікно якого виходить у бік адміністративного будинку. В карцері зовсім темно, але чути голоси людей, що розмовляють надворі.

Події розгортаються швидко. О третій годині нас виводять і надівають нам наручники.

У просторому кабінеті засідає своєрідний трибунал: комендант, заступник коменданта й старший наглядач. Один із наглядачів виконує роль секретаря суду. Трохи збоку за невеликим столом сидить з олівцем у руці Дега; він, певне, вестиме протокол.

— Шарр’єр і Карбоньєрі, послухайте рапорт пана Брюе. «Я, Огюст Брюе, старший наглядач, завідувач майстерні на островах Салю, звинувачую двох каторжан — Шарр’єра та Карбоньєрі — у розкраданні матеріалів, які належать державі. Звинувачую також столяра Буреє у співучасті. На мою думку, у співучасті слід звинуватити й Наріка та Кеньє. Наголошую, що я застав на місці злочину Шарр’єра й Карбоньєрі, які опоганили могилу пані Пріва, сховавши там свій пліт».