Читать «Акротірський шпигун» онлайн - страница 33

І тут мене спіткала невдача. Під моїм черевиком скрипнув камінець і, покотившись, лунко стукнувся об другий. Невідомий миттю обернувся і тихо скрикнув.

— Стій! — гукнув я. — Стій, а то стрілятиму!..

Кількома стрибками наздогнав незнайомця і… збентежений опустив автомат. Передо мною стояла Гелен. Якби не дошовик з капюшоном, я б давно впізнав її по волоссю. Вона… І в цьому місці? Я онімів. Раптом у мене зародилася страшна підозра: а може, вона спільниця Вальполя?.. Я стояв, як пень, неспроможний вимовити й слова.

Гелен важко зітхнула.

— Боже, як ти мене злякав, — нарешті сказала вона.

— Гелен, — видавив я з себе, — чого ти приїхала сюди?

— Гм, я могла б спитати в тебе те ж саме.

— Я виконую службове завдання.

— Як для прес-офіцера, ти досить добре озброївся.

— Облиш це! Я питаю тебе…

— Ти пам'ятаєш нашу першу розмову, Роджер? — сумно сказала вона. — Ти ж обіцяв інформувати мене, а тимчасом сам здобував інформацію… Ходімо, я щось покажу тобі.

Ми пішли з нею в кедрові зарості; моя розгубленість з кожним кроком зростала. Я несвідомо обдурив свого начальника, коли запевняв його, що перевірив кожну людину, яка стрічалася з Вальполем: Гелен-то я й не перевірив. Мені і в голову не приходило, що вона може «бути заплутана в цю темну гру. Все, що знав про неї, почув від Вальполя. Але до чого тут «мертва поштова скринька»? Адже Вальполь міг спокійно передавати їй інформацію в готелі!

І все ж те, що вона мені показала, справді було сховищем для шпигунської інформації, яке цілком відповідало передбаченням Тінуела. На моїх очах Гелен відвалила камінь з фундаменту зруйнованого замка і показала мені загорнутий у восковий папір шифрований лист, який я негайно сховав.

— Звідки ти знаєш це місце, Гелен, звідки тобі відомо…

Вона цілком спокійно розповіла, як недавно Вальполь брав її з собою на місце розкопок, і, гадаючи, що вона на другому березі озера, дуже старанно щось ховав тут. У неї прокинулась звичайна цікавість журналіста…

— Я ж знаю, що ти стежиш за ним, — пошепки сказала вона. — Я зрозуміла це ще тоді, коли ти не прийшов на прес-конференцію. Можливо, тепер ти зможеш заарештувати його.

— Мовчи, — відповів я.

У мене в голові все йшло обертом. Чи можна вірити в її пояснення? Невже вона на свій власний розсуд задумала грати роль детектива в такому страшному місці, серед темної ночі… Події тієї пам'ятної ночі заважали мені тверезо підійти до вчинку Гелен. У всякому разі, вирішив я, вона ніяк не може бути помічницею Вальполя.

Ми сіли в мій «джип» і під'їхали до того місця, де стояв її маленький автомобіль.

— Ми не можемо залишити його тут, — сказала вона, — треба повернути фірмі. Знаєш що? Сідай у мій візок, а я візьму твій.

У мене знову прокинулася недовіра до неї. Що мала означати ця пропозиція?.. У «джипа» сильний мотор, і він легко може обігнати «Морріса». Чи не хоче вона часом втекти?