Читать «Акротірський шпигун» онлайн - страница 31

— Ви, американці, звичайно, не хочете бруднити руки, — гнівно закинув я. — У всякому разі тепер — ні! Вам добре стояти осторонь і удавати з себе непорочних.

Я не тямив себе від гніву. Після всього, що було між нами, мене надзвичайно образило те, що вона порівнювала мене з отим вітрогоном Жако. І коли ми спустилися ліфтом, я підшукував слова, щоб так само дошкульно образити її.

Невідомо чому, вона раптом сказала:

— Та в тебе черевики мокрі, Роджер.

Я нічого не відповів. Лише біля її кімнати мене прорвало:

— Якщо справді бомби впадуть на канал, то дехто з твоїх земляків непогано заробить на цьому. Ціни підскочать, особливо на нафту. Ми з Жако, можливо, ляжемо тут кістьми… А люди там, у Штатах, що мають нафтові джерела, як твій батько, будуть посміхатися в кулак.

Гелен збентежено глянула на мене; у неї затремтіли губи.

— Тобі, мабуть, приснилося, що у нас є нафтові джерела, — відповіла вона. — Дай мені спокій! Я більше й дивитися не хочу на тебе! Боже, як це все підло!

Вона повернулась і, навіть не подавши мені руки, замкнула за собою двері; а я продовжував стояти, як пень.

В наступні дні йшли дощі, і Вальполь сидів дома — тому їздити до Акротірі було безцільно. Якщо та «поштова скринька» існувала не лише в уяві Тінуела, то її, звичайно, опорожняли тільки тоді, коли Вальполь щось клав туди. В похмурому настрої блукав я по готелю або сидів біля вікна, втупивши очі в шибки, по яких краплями стікала вода.

Наданий мені строк минав безрезультатно. Я сушив собі голову, проте не знаходив ніякого виходу. Іноді мене спокушала думка піти до Гелен, попросити пробачення за свою гарячковість і все пояснити їй: про скрутне становище, в якому я опинився, про це непевне завдання і про наслідки моєї можливої невдачі. Ми ось-ось мали розлучитися! Як і завжди, ми зустрічалися в ресторані, однак у наших відносинах уже не було щирості. Тепер вона навіть надавала переваги товариству Вальполя.

В останній день вересня трохи прояснилося, виглянуло сонце, запарувала земля. Була неділя, проте Вальполь їздив на розкопки, тому я ввечері знову вирушив на засідку. Було душно, як у теплиці. Помічники Вальполя нап'яли над траншеєю тент, щоб її не заливало дощовою водою. На вогкому грунті навколо горба я знайшов тільки сліди ніг Вальполя та його людей. Лише на березі озера, поблизу замка, були ще чиїсь сліди, однак при світлі кишенькового ліхтарика я не зміг простежити, куди вони вели. Як і звичайно, я чекав даремно.

Повернувшись пізно вночі, стомлений і в не зовсім чистому мундирі, я побачив у вестибюлі Гелен. Вона стояла з капітаном Жако, який тримав її під руку; здавалося, ця парочка щойно повернулася з нічної прогулянки по вулицях Нікозії. Вони стояли спинами до входу і не помітили мене. Обоє говорили французькою мовою, і я мало що зрозумів з їхньої розмови; проте з мене було досить і того, що почув.