Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 4

— Іскра, запалена поблизу Калькутти, летить далеко! — сказав Інсур. — Два полки роззброєні в Барракпурі, дві тисячі сипаїв повернулися до рідних домівок. Учора горіли будинки офіцерів у Мірзапурі, завтра горітимуть в Аллахабаді. Будьте напоготові, сипаї!

Він оглянув суворі обличчя артилеристів.

— Ми служимо їм, а вони плюндрують наші села. Ми працюємо на них, а вони грабують рис у наших батьків та жінок. Сто років хазяйнує тигр у нашій країні, мучить, шматує і роздирає пазурами її нещасне тіло. Сто років тому Роберт Клайв — саїб — обдурив наших дідів. У нещасливій битві коло Плессі Індія підкорилася Британії. Ми, онуки, відповімо ударом списа на обман, кинджалом — за образу. Будьте напоготові, сипаї! Владі чужоземців повинен прийти кінець!..

— Смерть! — тихо, з ненавистю підхопили присутні. Старий, сивий наїк підвівся з свого місця.

— Вони примушують нас присягати своїй королеві!.. В стократ гірше стало при цій королеві, аніж при тому королі, який був до неї!.. Ви подивіться, скільки пливе кораблів з каторжанами у ланцюгах, їх везуть у далекі краї, з яких ніхто не повертається.

— Вони женуть нас за тисячі миль, у чужі землі, щоб нашими руками вбивати там людей!

— У далекі пустелі вони вивозять нас… У такі місця, де ми, індійці, не можемо робити нашого обмивання, де ми гинемо від холоду.

— Владі саїбів повинен прийти кінець!.. Останній день сотого року повинен бути останнім днем їхнього панування в Індії.

— Їх мало, а нас тисячі тисяч!.. Ми проженемо їх назад, у море, з якого вони прийшли!

— Наші батьки й брати по селах чекають тільки знака. — Молодий сипай у мусульманській чалмі навіть підвівся від хвилювання.

— По військових станціях уже ходить слово!..

— Пожежа спалахнула під Калькуттою, і іскри летять далеко! — повторив Інсур.

Лотос обійшов усі руки і повернувся до Інсура. Інсур поклав квітку на долоню правої руки і вирівняв пелюстки.

І негайно два сипаї піднялися за знаком наїка. Один з них, у чалмі індуса, узяв квітку з рук Інсура і мовчки торкнувся її губами. Обоє нечутно вийшли.

— Мої гінці швидко біжать! — сказав наїк. — Завтра знатимуть в Агрі, позавтра — в Міру-ті…

Інсур кивнув головою.

— Усього найкращого! — Він підвівся з підлоги. — Мій шлях далекий! — сказав Інсур. — Я теж іду на північ.

* * *

Світало. Перше сонячне проміння освітило пухнасті рожеві колючки високої трави. Інсур Панді йшов і йшов рівною ходою сипая, з торбиною за плечима. О, він знав ці місця — злиденні села, поля, щедро всіяні камінням, бистрі річки, що біжать із гір!.. Ішов битим шляхом і не ховався. Стальні нитки телеграфу ще не протягнулися в цих місцях. Влада тут ще не знала про події під Калькуттою і про те, що тубільний солдат стріляв у британського офіцера, що розпущено два сипайських полки, що багато ночей підряд горять по країні офіцерські будинки, а винуватців — не знайти…