Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 2

Вже майже смеркло; подорожній підвівся й пішов далі нерівною стежкою крізь густий ліс.

Ці місця були йому знайомі, він зупинявся кілька разів і роздивлявся навкруги. Незабаром зарості порідшали, солом'яні халупи великого села розкинулися обабіч лісової стежки. Подорожній зачекав, поки добре споночіє, підійшов до крайньої хатини і стукнув в очеретяні двері.

Двері відчинились, хазяїн вийшов, подивився, тихо скрикнув і впустив гостя.

— Здалеку? — запитав хазяїн.

Подорожній сів і поклав на коліна стомлені руки.

— Калькутта, — відповів подорожній.

— О-о, довгий шлях тобі довелося пройти, Іисуре! Що ти бачив дорогою?

— Багато бачив! — сказав Інсур. — Жінки у біхарських селищах уже товчуть у ступках сухе листя замість рису… Старці блукають по вулицях Аллахабада і вибирають зерна з кінських та верблюдячих кізяків. У багатьох місцях старі і діти вже вийшли в ліси й гризуть молоді бамбукові паростки.

— Таке й у нас скоро буде… — глухо промовив хазяїн.

Інсур помовчав.

— Аз хлібом як? — спитав Інсур.

— Оце такий у нас хліб! — Хазяїн вийняв з очеретяного короба сухий корж і розламав його. Просяна м'якушка посипалася з нього, як брудний пісок.

— А де ж ваш рис?

— Забрали саїби.

Обличчя Інсура потемніло.

— Страшною дорогою пробирався я до вас, — сказав Інсур. — Лісами і болотами, крізь густий бамбук і колючі джунглі. Білка не пролізла б там, де я проходив. Але і тут, далеко від великих міст, за лісами і кам'янистим степом, вони знайшли вас, Ордар-Сінг!

— Тигра не лякають ні ліси, ні степи, коли він шукає здобич.

— Тигру треба перебити лапи!..

Подорожній вийняв хлібчик з торби й поклав на стіл. Хазяїн узяв прісняк і довго дивився на візерунок із сухих закрутків.

— Барракпур? — спитав хазяїн.

— Барракпур! — відповів гість.

— З чого почали?

— Почали з патронів.

Вони говорили дуже тихо. Хазяїн гукнув дружину, швидко сказав їй кілька неясних слів і віддав хлібчик. Хазяйка відразу ж заметушилася в темній, неосвітленій половині хатини, затопила в печі й замісила прісне тісто… Чоловіки чекали.

Хазяїн розглядав кам'яне обличчя подорожнього.

— Ти постарів, Інсуре! — сказав хазяїн.

Подорожній кивнув головою.

— Чи жива твоя дружина, Інсуре?

— Не знаю, — сказав подорожній. — Я не був удома ще відтоді…

— Ай-яй! — поспівчував хазяїн і журливо зацмокав язиком. — Десять років ти не був дома!.. Ай-яй, в дружини твоєї велике горе, Інсуре!..

— Велике горе, — сказав подорожній. — І в дочки велике горе…

Він кивнув на двох дівчаток хазяїна, що вовтузився в кутку.

— Моя донька старша за них! — сказав Інсур. — Їй зараз… — Він помовчав, підраховуючи. — Їй зараз уже тринадцять років.