Читать «Небезпечний утікач» онлайн - страница 106

— Ні, не врятувати Делі! — сказали міністри. — Краще піти нам звідси, повелителю, піти через південні ворота, поки Вільсон-саїб не обложив фортецю з усіх боків.

— Вийти звідси вже важко: кінні роз'їзди ферінгів перерізають і південну дорогу, — мовив Ассан-Улла.

— Гине великий трон!.. Всемогутній аллах розгнівався на нас!

— Можна ще врятувати трон, — спокійно сказав принц Мірза-Могул.

Усі міністри повернулись до нього.

— Ферінги збирають сили, — вів далі Мірза. — Жирний Лоуренс посилає їм з Пешавара гармати. Великий бій буде під стінами Делі, і ми ще не знаємо, хто здобуде перемогу.

— Твоя правда, Мірза-Могул, — сумно сказали міністри.

— Якщо ми допоможемо ферінгам здобути фортецю, шах Делі залишиться шахом Делі.

— Навчи ж мене, Мірзо, мій вірний сину, навчи, як вчинити, — слабким голосом попросив шах.

— Треба таємно відкрити ферінгам вхід у палац з боку річного бастіону. Коли почнеться штурм, треба впустити ферінгів у місто. Генерал Вільсон не забуде нашої послуги.

Всі мовчки дивилися на шаха. Шах кивнув головою:

— Ти маєш рацію, Мірзо!

— Ти мудрий, великий Мірзо, син великого батька! — повеселівши, сказали міністри.

Жестом руки шах звелів їм усім вийти. Міністри вийшли.

Залишилися тільки Мірза-Могул, придворний лікар Ассан і Мукунд-Лалл, охоронник печатки.

Мукунд-Лалл поставив на низький столик лакований ящичок з перами, срібну посудину з тушшю. Він запитливо дивився на лікаря.

— Накажи, великий падишах, написати листа Вільсон-саїбу, — низько вклонився шаху Ассан-Улла. — Я знайду спосіб передати твого листа в табір ферінгів.

Розділ тридцять п'ятий

У ворожому таборі

Пізно ввечері з Кабульських воріт фортеці вийшло двоє: молодий робітник збройної майстерні — Застра — і хлопчик-конюх у білій безрукавці, в жовтій чалмі та широкому поясі, недбало пов'язаному кругом тонкої талії. Інсур провів їх до самих воріт. На прощання він поклав руку маленькому конюхові на плече.

— Ти смілива, Лело, — сказав Інсур. — І ти добре знаєш мову саїбів.

Він намалював на піску звивисту лінію горбів, старе річище каналу й вузьку смужку Курнаульського шосе, що звертало на північний захід.

— Ось! — Інсур ткнув паличкою в ліве крило табору. — Тут і провадяться якісь великі роботи. Треба дізнатися, що задумали саїби.

До старого річища каналу, яке замикало британський табір зліва, добратися було легко: будівлі заміського Пташиного Базару, хоча і зруйновані наполовину стоденною артилерійською канонадою, були достатнім прикриттям. Але далі, за Пташиним Базаром, починалося відкрите поле. Кінні пікети ворога весь час роз'їжджали тут.

Лела з Застрою пробрались уздовж вибоїн у землі, вздовж посічених кулями кущів і сповзли потихеньку в річище висохлого каналу, що обгинав табір з лівого боку.

Зупинились. Прислухались. Тихо. Вони обережно поповзли далі по річищу. Сухий бур'ян зашурхотів у Лели під рукою.

— Хто йде? — відразу гукнули зовсім поряд англійською мовою з тубільним акцентом.