Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 63

— Нічого з ним не трапиться, — сказав Шой. — В нього така чудова доглядачка. — Він посміхнувся Альбінці. Дівчина тільки зітхнула. Від батькової смерті вона не бачила нічого доброго. Вона й вечеряти не схотіла, хоча Шой приніс сиру і м'якого хліба. Красл відчув, що він голодний, згадав, що власне сьогодні він нічого не їв. Зараз він ум'яв би, мабуть, цілу буханку хліба, але не знав, як тут, у сховиську, з харчами.

— Ходімо по ягоди. Я знаю тут гарні місця, — сказав Шой і повів Красла за собою. Вибрались вони звідти по якійсь драбинці. І де тільки вчитель за цей час не побував! Чи приймуть його взагалі тепер у Празі? Адже він ще тиждень тому мав повернутись.

— Ягід ми зараз ніяких не знайдемо. Вже ніч, — мовив Шой. — Я хотів вам щось інше показати. — Він простяг руку в напрямку Свагова. Небосхил був червоний, наче за вечірньої заграви.

— Пожежа? — запитав Красл, хоч це було зрозуміло й так.

— Підпалили Павлатову оселю. Вам треба піти туди. Ви єдиний з нас можете ще з'явитися в селі. Треба встановити, хто це зробив.

— Це й так відомо, — сказав Красл і майже бігом кинувся до шляху на Свагов.

2

Прибіг він на згарище запізно. Вогонь уже погасили. Поблизу не було нікого. Стояла глибока ніч. Хмари повзли над самими пагорбами, повітря було вогке й холодне, для пожеж явно не сприятливе. В тому числі і для випадкових пожеж.

— Зайнялося, наче віхоть… — повідомила бабка з вікна навпроти, коли Красл збудив її. — Ніби хтось гасом дошки пообливав. Але з фабрики за хвилину прибіг цілий взвод людей. Ото вже ми раділи, бо ж халупа горіла, наче смолоскип, і син боявся, щоб якась іскра до нас не перескочила. Побіг допомагати, та Пальм його до вогню зовсім не пустив.

— Пальм з фабрики керував тут усім?

— Еге ж. А тоді їм не лишилось вже нічого, як повалити стіни, бо і крокви, і взагалі все дерев'яне погоріло, нічого врятувати не змогли. Щоправда, обережні вони були дуже. Обгоріле каміння відносили аж на фабрику або розбивали прямо тут, на місці, щоб жодна іскорка не втекла.

— Отже, від Павлатової оселі не лишилось нічого?

— Ще б пак, адже це була пожежа, якої в нас ніхто не пам'ятає. Мабуть, зайнялися в крамниці бутлі з гасом, бо дуже вже чадило.

— Мабуть, — погодився Красл невпевнено. — Дякую вам, пані. Доведеться мені з вами попрощатись. Іду додому. Тепер уже важко щось встановити.

Красл походив по згарищу. Попіл був змочений водою. Від будівлі не лишилось нічого. Все чисто зрівняли з землею. Що не згоріло, забрали. Такий був наступний хід Риссіга. Коли не допомогли ні вбивства, ні отруйництво, влаштував пожежу і таким чином принаймні знищив те, що Павлата так добре заховав. Учитель був певен, що незабаром, за його наказом, тут почнуть непомітно розкопувати землю під тим приводом, що «а цьому місці барон хоче поставити новий будинок. А якщо й після цього не знайдуться таємничі списки під назвою «Золотий Будда», доведеться заспокоїтись остаточно.