Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 55

— Кого? — вигукнув учитель.

— Золотого Будду, це відома книга про буддизм, тільки я, мабуть, комусь вже дала її читати, ніяк не можу знайти її у своїй бібліотеці. Та ви легко дістанете її в Празі. Вийшла вона у Хунгердта в Лейпцігу торішньої осені. Вона, щоправда, дорогенька, але окупиться. Знайдете там мудрощів на все життя… Ідемо, Ганс! — наказала стара пані.

— Скільки коштує ця книжка? — вигукнув ще Красл навздогін.

— Здається, чотири гульдени… — почув у відповідь, але баронеса вже була далеко. Через перехрестя проїхала не зупиняючись. Удовиця мусила відскочити вбік. Зрештою, це могло бути і випадковістю, можливо, стара пані і справді їхала від танвальдського бібліотекаря. Або вона така хитра, що не схотіла навіть зупинитися на роздоріжжі, і, щоб відвернути підозру, базікала про дурниці. Красл підійшов до перехрестя нещасний, розгублений. Тепер він вже нікого не наважувався підозрювати.

— Чув я про Золотого Будду, — кинув він удовиці ущипливо. — Це книга про буддизм. Видав її Хунгердт торішньої осені в Лейпцігу, кажуть, вона пропала з бібліотеки пані Риссіг. Коштувала вона чотири гульдени.

— Але цей Вальтер обіцяв мені десять тисяч! — уперто повторювала ліберецька вдова. — А графиня Еренберг віддала б, мабуть, свій останній маєток…

— Найімовірніше обидві вони збираються стати буддистами, — сказав учитель і пішов до барона, який куняв у лісочку.

— Нікого? — прокинувся він, ледь зачув кроки. Учитель помітив у руці в нього пістолет.

— В кого це ви збираєтесь стріляти?

— Я мушу весь час бути при зброї. Мечі тут на кожному кроці загрожує небезпека. Хіба ви ще самі не пересвідчилися в цьому? — Фабрикант спокійно заховав пістолет. до кишені піджака. — Ні на кого не можу тут покластись.

Учитель присів біля нього на мох. Чути було, як співають птахи, зозулька кує, як шумить ліс. На перший погляд — мир і спокій. Кілька чоловік вийшло до лісу на прогулянку. Хто б міг подумати, що вони йдуть по кривавому сліду? Хто б міг подумати, що й птахи вбивають один одного, що круки за голоду викльовують зайцям очі, що дерева ростуть так високо тільки тому, щоб мати більше світла, ніж їх сусіди? Учитель роздумував про закони природи. Чи буде так вічно? В лісі, на полі і в селах та містах? Чи може людина взагалі погодитися з таким життям? Той вірш все-таки засів, мабуть, у нього в пам'яті. Але як не напружував він свою пам'ять, не міг точно його пригадати. Час минав, сонце давно вже повернуло з півдня, а барон чомусь ставав дедалі нетерплячішим. Вдовиця Бреттшнайдер на роздоріжжі спокійно присіла в рівчаку і почала їсти. Одна вона ні про що не забула. Взяла з собою яєчка і шматок сала. Вчитель раптом відчув страшний голод.

— Вина тільки в неї не вистачає, — зітхнув Риссіг. — І нам оскому набиває.

«Все-таки не марно я прогулявся, — подумав про себе Красл. — Принаймні побачив голодного фабриканта. А це нині справжня рідкість».

4

Приблизно годині о другій пополудні повернулася Риссігова карета. Всі вже начекалися досхочу. Фабрикант запропонував підвезти також пані Бреттшнайдер.