Читать «Таємниця Золотого Будди» онлайн - страница 47

— Я й гадки не мав, що це жінка, — промимрив Красл, намочуючи тим часом другий рушник.

— А ви не вбили її? Це була татова компаньйонка. Він часто їздив до неї в Ліберець, вони там мали якісь спільні справи.

Вчитель згадав, що розповідав йому Ганка про те, як Павлата разом з якоюсь ліберецькою вдовою обдирали навколишніх ткачів.

— Порожньою пляшкою важко вбити людину. Але якого дідька вона полізла сюди серед ночі? Що вона тут шукала? І як потрапила до хати?

— А в неї ж є ключі від нашої хати, — пояснила Альбінка.

— У неї є ключі? Від воріт також? Тим більше вона викликає підозру!

— В чому? — жінка, що лежала на підлозі, вперше озвалась і підвелася з гримасою болю на обличчі. —Хотіла б я знати, в чому, ви, убивце. І що взагалі робить тут цей тип, дівко? Здорово ти починаєш. Та ще з такою облізлою пикою, — вона, здавалось, ще й вичитувала Альбінці.

— А що ви тут робите? — спитав Красл рішуче. — Ви що, маєте право контролювати Альбінку вночі? Здається тільки, ви щось інше тут шукали. — Вчитель навстіж розчинив двері до крамниці. На прилавку стояла відкрита коробка шафрану, що мала подвійне денце. Товар навколо було розкидано ще більше, ніж учора.

2

— Так що ж ви шукали тут, пані Бреттшнайдер? — спитав учитель, помалу складаючи пакетики з шафраном. — Звідки вам відомо, що до цієї коробки ховав пан Павлата гроші? Це крадіжка, люба пані. За це в'язниця може бути.

— Але, пане Красл, — перебила його Альбінка, яка не могла собі уявити, щоб компаньйонка батька могла зробити щось нечесного.

— Ви, може, з поліції? — глузливо запитала жінка, потираючи собі потилицю. Видно було, що їй вже не дуже боліло. Вона сіла на стільчик біля прилавка, закинувши ногу на ногу. Це була гарна, здорова жінка років сорока.

— Можливо. Можливо, я і з поліції, — учитель вперше сказав завідому неправду.

— Я не хотіла тебе будити, — пояснювала Бреттшнайдер Альбіні, наче б учителя тут зовсім не було, — тому що поспішала. До обіду мушу бути аж у Танвальді.

— Поспіх досі ще для жодного злодія не був виправданням, можете бути певні, — мовив учитель з іронією в голосі і поставив бляшанку на місце.

— Але ж пані Бреттшнайдер, безперечно, не красти прийшла сюди. Адже вони любилися з татом, а мені вона завжди носила пряники. — Альбіна, очевидно, заступалася за коханку свого батька. «А може, вона її боїться, — спало раптом Краслу на думку. — Авжеж, одного разу він уже переконався, що навіть цій наївній дитині не можна вірити.»

— Вона прийшла по Золотого Будду, — впевнено мовив Красл.

— Звідки ви знаєте? — підскочила пізня гостя. — А де він?

— Нас самих це цікавить, — сказала Альбінка, перешкодивши тим самим дальшим розпитуванням вчителя. Красл глянув на неї невдоволено. Ця дамочка, напевно, знає щось про Павлатові секрети.

— Ми знаємо все, що треба. Але Золотий Будда вже в Риссіга. Я на власні очі бачив цю статуетку. — Красл говорив, пильнуючи за кожним рухом пані Бреттшнайдер.