Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 75

Георгій Кублицький

Побачивши багато країн, він дедалі глибше відчував красу і велич далекої батьківщини. У вільні хвилини він розкривав тургенєвські «Записки мисливця», щоб хоч на якийсь час поринути в знайомий, любий серцю світ, перенестися з Маніли на Бежин луг.

Переговори Путятіна з губернатором закінчились тим, що іспанці, побоюючись англійської ескадри, попросили російських моряків якомога скоріше покинути бухту.

Що робити? Довго плавати в чужих, небезпечних водах на кораблі, який протікав по всіх швах і потребував ремонту, було неможливо. Залишалось одне — іти до берегів Сибіру.

Фрегат привели в бойову готовність на випадок зустрічі з ворожою ескадрою. Порохову камеру приготували до вибуху. Фрегат плив повз ті місця, де рік тому його шарпав тайфун. На одному з острівців у океані підкріпили щогли, тут же провели учбову стрільбу. Одного разу вдалині помітили дим. Чи не ворожий вже пароплав?

— До гармат!

Але судно, що диміло, виявилось парусним китобоєм, на якому витоплювали китовий жир.

Татарська протока ще не очистилась від криги. Моряки «Паллады», щоб не гаяти часу, заходилися складати карту берегів. В тумані, пробираючись мало не навпомацки в незнайомі бухти, вони промірювали глибини, виправляли грубі помилки старої карти. Один з пропущених складачами цієї карти острівців назвали іменем Гончарова.

А сам письменник у ці дні писав початок до своєї книги — розділ «Від Кронштадта до мису Лізарда». Цей розділ було закінчено уже в Татарській протоці.

Інші розділи склались із багаторазово перероблених записів у щоденнику. Повернувшись до Петербурга, письменник сподівався включити в книгу і деякі свої листи друзям — певна річ, теж переробивши і розширивши їх. Гончаров покинув «Палладу»: він уже не був потрібен Путятіну як секретар експедиції і міг їхати додому через Сибір.

Після тропічної спеки письменникові довелось познайомитися з жорстокими морозами. Залізниць тоді за Уралом не було, і Гончаров їхав верхи і на поштових. Між початком і кінцем цієї поїздки лежала третина року і дві третини півкулі. І під час цієї важкої подорожі письменник закінчив роботу над книгою, доповнивши її розділами про Сибір.

Не в затишному письменницькому кабінеті народжувалась його книга, а в тісній каюті фрегата, якого носили бурі, у випадкових готелях чужих міст, на сибірських зимівлях і постоялих дворах, розкиданих від тихоокеанського побережжя до столиці. Народилась із тисяч нотаток у записній книжці, із спостережень над життям у всій його розмаїтості, народилась із роздумів про побачене і почуте. Писалась вона, як говорив сам автор, гірко і тяжко, з нескінченними переробками, поправками. І чи не тому досі живе вона і житиме ще довго-довго.