Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 74

«Паллада» на шляху до Маніли заходить на Лікейські острови, або, як їх називають, острови Рюкю. І тут мало не закінчується її плавання. Буремний океан штовхає корабель туди, де на найнебезпечнішому рифі киплять буруни.

Немов кінь над прірвою, впирається судно, вчепившись за дно якорями. Але чи витримають канати? Вітер дедалі дужчає. Смерть — за двісті сажнів. І нічого не можна вдіяти. Ця безвихідь особливо нестерпна; вона породжує навіть у найсміливіших тупе почуття туги.

Англійський місіонер, який спостерігав з берега, як судно поступово тягне на рифи, заходився молитися за упокій душі російських моряків… Але він поспішив. Канати витримали, і тільки-но вітер трохи змінив напрямок, корабель прослизнув у бухту.

Благодатні Лікейські острови уже привернули увагу Сполучених Штатів Америки. Американці залишили тут кількох матросів, двох офіцерів і папір, в якому суднам усіх інших націй повідомлялось, що острови взято американцями «під свою опіку». Розуміється, остров'ян не питали, чи потребують вони такої опіки.

Взагалі досі американці, або, як їх називав Гончаров, «люди Сполучених Штатів з бавовняними і шерстяними тканинами, рушницями і гарматами та іншим знаряддям найновішої цивілізації», показали себе сильними суперниками англійських колонізаторів. Загрожуючи японцям гарматами своїх кораблів, вони намагались проникнути в японські порти, пробрались у Китай, на острови Тихого океану. «Говорять, моляться, їдять однаково і однаково ненавидять один одного», — сказав Гончаров про англійських і американських ділків і політиканів.

Але скоріше в Манілу! «Паллада» перетинає північний тропік. Темної мовчазної ночі, коли море випромінює фосфоричне світло, а в небі яскраво горять зірки, фрегат прийшов у бажану бухту.

Однак що то за пароплав димить на Міланському рейді? Та це ж «Кольбер», французький військовий корабель! Щомиті він може знятися з якоря і повернутися назад з ескадрою, щоб захопити «Палладу», яка ремонтується. От тобі й відпочинок, от тобі й ремонт!

Поки Путятін вів переговори з іспанським губернатором, моряки знайомилися з Манілою.

У цьому місті будинки були або дуже масивні, або, навпаки, надзвичайно легкі: те й те робило їх стійкими в час землетрусів, що часто повторювались. А який тут велетенський бамбук, скільки хлібних і фігових дерев, які багаті плантації кави, тютюну та цукрової тростини!

Улюбленою розвагою остров'ян були півнячі бійки, і багато філіппінців розгулювали з півнем під пахвою. Якщо хазяїн заходив до крамниці, то півня прив'язував біля входу.

У цехах прославленої манільської фабрики сигар дев'ять тисяч жінок найзвичайнішим камінням били по тютюновому листі і потім скручували його. На жаль, письменник не знайшов слів для осуду тих, хто наживався на експлуатації жіночої праці. Він відстав у цьому від кращих людей свого часу, які гнівно повстали проти поневолення праці капіталом.

Удень Гончаров ходив по місту або по його околицях, а вночі писав у номері поганого готелю. Каганець з кокосовим маслом немилосердно чадів, ящірки і летючі таргани шаруділи на стінах, хмари комарів вились навколо. Вже написано було чимало розділів майбутньої книги, але письменникові вони, як і раніше, здавались нікчемними, безтолковими. Збудження часто змінювалось утомою, і Гончаров відчував, що його починає гнітити подорож.