Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 66

Двічі побував Гончаров на березі Темзи, але непроглядний туман, яким так часто оповитий Лондон, заважав йому помилуватися на річку. Нарешті дмухнув вітер — і Темза з'явилась у всіх своїх негарних шатах, оббудована цегляними неохайними будинками. Але скільки суден снувало по ній!

Від письменника не сховалось багато плям англійської столиці.

Описуючи Лондон друзям, він згадав, що «злодіїв налічують там кілька десятків тисяч, навіть їх, як товари, постачають на континент…» Гончаров бачив вгодованих джентльменів, які красномовно теревенять на всіх перехрестях про розквіт нації, тоді як «від бідності гинуть не тільки окремі особи, сімейства, але й цілі країни під англійським владарюванням».

У Лондоні побували деякі офіцери «Паллады». Гончаров розговорився з Костянтином Посьєтом, до якого відчував приязнь. Той назвав Лондон всесвітнім базаром.

— Авжеж, центр всесвітньої торгівлі, — погодився Гончаров. — Кажуть, у Лондоні до двох мільйонів жителів. А життя, його бурхливого шумування, непомітно. Торгівлю видно, а життя — ні.

— І благоденство в Англії зовнішнє, тільки у вищих верствах населення, — додав Посьєт. — А подивіться на інших, на народ. Люди худі, блідо-жовті, нечесані і брудні. Ні, що не кажіть, а за туманами, які прикривають ці острови, за шумом, що звідси виходить, нам не чути стогону овець, яких стрижуть і скубуть користолюбці. До нас же долинають лише гучні парламентські промови цих користолюбців.

Вістового Гончарова, веселого костромича Фадєєва, над усе дивували на вулицях солдати в коротких картатих спідничках.

— Королева розсердилась, штанів не дала! — сміявся він, вказуючи на голі ноги шотландських солдат.

Покинувши Портсмут у січні 1853 року, фрегат вийшов у Атлантичний океан. Тут «Паллада» потрапила в той пам'ятний морякам шторм, який за одну ніч вкрив трупами і уламками кораблів південні і західні береги Англії. Величезні водяні горби з білим гребенем, штовхаючи один одного, вставали, падали, знову вставали, неначе розлючено билась юрба випущених на волю скажених звірів.

Холод і люта хитавиця тривали, доки фрегат ішов повз береги Франції, Іспанії, Португалії.

Робота у Гончарова не посувалась. Щоб подорожувати з насолодою і користю, треба пожити в країні і хоч трохи злити своє життя з життям народу, який хочеш узнати. Тут з'явиться паралель між своїми і чужими, між знайомим і новим. Адже в цьому і є бажаний результат подорожі літератора. Але легко сказати: злитися з народом, коли живеш на кораблі, ніде подовгу не затримуючись!

І як нестерпно тяжко писати… В каюті, куди світло проникає через ілюмінатор завбільшки мало не з яблуко, волого, звідусіль дме, хоч кожух одягай. Дихнеш — і немов цівку диму пустиш з люльки. Задумаєшся над реченням, але тут хвиля так трусне, що хапайся швидше за шафу або стіну, а то полетиш. Тяжко, а все ж хочеться далі, далі…