Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 68

Надійшла масляна. Там, у Росії, хвацько мчаться на морозі тройки, тут сім потів від спеки сходить. Але матроси все ж влаштували собі катання, як на масляну. Не біда, що нема тройок! Дивись — і помчали верхи один на одному по палубі і молоді, і сивовусі.

Гончаров у дні затишшя багато і старанно працював. Час тепер летів для нього з неймовірною швидкістю. Адже він був на кораблі не гостем, не пасажиром, а секретарем експедиції, йому доводилось вести детальний дорожній журнал і займатися службовою перепискою. Крім того, на прохання адмірала він викладав словесність молодшим офіцерам. Нарешті чимало часу забирали нотатки для майбутньої книги.

Гончаров завжди був суворий і вимогливий до себе, намагався викінчувати, відшліфовувати кожну фразу. Він уже шкодував, що на початку подорожі писав величезні, детальні листи, замість одразу зайнятися роботою над книгою. Він вирішив обов'язково попросити друзів, щоб ті зберігали листи: можливо, здадуться. І вони справді здались, ставши за основу деяких розділів книги.

Довго тримав «Палладу» штиль, але ось нарешті океаном пробігли брижі. Незабаром вітер уже свистів у снастях і ніс корабель до Мису Доброї Надії, до крайньої південної точки Африки, де на кордоні Атлантичного та Індійського океанів точиться вічна боротьба води, вітру і каміння, де часто сходжуються шторми і бурі.

Загриміли якірні ланцюги. «Паллада» гойдалась на хвилях біля чорних скель, які нагадували стіни величезної фортеці. Стояти тут розраховували довго: корабель потребував ремонту. Адмірал Путятін скаржився в Петербург: «… якості фрегата виявились дуже незадовільними», і просив замінити «Палладу» новим судном.

Здавалось би, Гончаров міг насолоджуватися на стоянці спокоєм і відпочинком. Але ні, почуття обов'язку перед своїми майбутніми читачами змусило його вирушити в стомливу наукову екскурсію по Південній Африці.

Він побував у Кейптауні і ближче пізнав життя однієї з англійських колоній, де племена кафрів, погано озброєні, не раз зраджувані своїми князьками, вели вперту боротьбу з гнобителями. Він побачив, що на корінних жителів Африки тут зважають не більше, ніж на робочу худобу, витісняють їх вглиб країни.

Гончаров помічає, що колонізатори «носяться з своєю гордістю, як курка з яйцем, і кудкудахкають на весь світ про свої успіхи», забуваючи, якими темними засобами вони придбали права на чужому грунті. Адже навіть у роки війни в Африці дух гендлярства виявився над усе: кафри купували зброю і порох від… англійських купців, які наживались на крові своїх солдат.

Під час екскурсії по Африці Гончаров зібрав чимало історичних, географічних і статистичних відомостей. Вони склали цікавий нарис маловідомої тоді країни. Цей нарис став потім розділом книги.

Та ось «Паллада» покинула Мис Доброї