Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 65

Навчивши Ваню грамоті, він давав йому книжки про подорожі. Ваня йшов по Камчатській землі разом з Крашенінниковим, плавав у блакитних морях на кораблі Кука, брів з караваном Мунго-Парка по Африці.

— Отакий клопик, а точить книжку за книжкою! — дивувався і радів старий моряк. Потім додавав зітхаючи — Ех, Ваню, от якби ти, як підростеш, зробив хоч чотири морські кампанії — ото порадував би мене!

А хлопчику ввижалися сині далі і білі вітрила, тропічні пальми і лютий рев шторму.

Ось тоді й зародилась у нього в душі мрія про море. Трегубов не давав погаснути цій іскорці. Коли Ваня став підлітком, моряк зайнявся з ним географією, астрономією, морською навігацією. Іноді старий раптом починав скаржитись хлопчику на те, що світ улаштований не зовсім справедливо. Знав Трегубов багатьох декабристів і на той час був людиною передовою, вільнодумцем.

Вперше потрапивши до Петербурга, вихованець старого моряка передусім поспішив у Кронштадт, до моря. Він полюбив прогулянки по набережних столиці, де можна дивитись на кораблі, вдихаючи запах просмолених канатів. І не раз від нього чули в департаменті зовнішньої торгівлі, куди він вступив перекладачем, що петербурзькому жителю не знати, де палуба, щогли, реї, трюм, корма, ніс корабля, зовсім не годиться…

Чи можна після всього цього дивуватися, що в жовтні 1852 року письменник, кинувши службу в стінах, які йому надокучили, кинувши затишний будинок, роботу над «Обломовим», піднявся трапом фрегата «Паллады», готового відпливти в далекі країни! Він здійснював свою давню мрію.

«Паллада» пішла в жовті штормові води, в царство сірих хмар, дощу і снігу — в простори осінньої Балтики. Плавання почалось так, що письменник, який вперше потрапив у море, не міг не задуматися над тим, чи під силу йому така подорож.

Першого ж дня, зірвавшись із щогли, впав у воду матрос. Нещасний плив деякий час за кораблем, який не зміг ні зупинитись, ні швидко повернути. Через кілька днів у просмолених мішках опустили в море тіла трьох матросів, які померли від занесеної на корабель холери.

Ночами Гончаров прислухався до віддалених гарматних пострілів: то звали на допомогу кораблі, які гинули в шторм. Не раз бачили з «Паллады» кістяки розбитих бурею суден. Морякам тривожно завмирали серця: адже «Паллада» була хоч і красивим, але старим судном. Після перших же штормів корабель почав протікати.

До скелястих берегів Англії «Палладу» довго не пускав зустрічний вітер, і кріпосні стіни Портсмута з'явились перед ним тільки в середині листопада.

Перший морський перехід дався Гончарову важко, хоч письменник і виявився майже невразливим для морської хвороби. Він навіть подумував, чи не повернутися з Англії додому, в Петербург, але подолав легкодухість.

Поки «Палладу» ремонтували в Портсмуті, Гончаров поїхав у Лондон. У його листах друзям — яскравих, детальних — змальовано картини закордонного життя.

Лондон здався письменникові повчальним, але нуднуватим містом, особливо вечорами, коли змовкає ділове життя. Гончаров оглянув прекрасні лондонські музеї і національні пам'ятники. Його захопив стародавній собор Вестмінстерського абатства. Письменник заглядав у крамниці, на базари, ходив вузькими вуличками околиць, стояв годинами на перехрестях, спостерігаючи життя лондонського люду.