Читать «Материками й океанами» онлайн - страница 11
Георгій Кублицький
За які ж тяжкі гріхи покарав господь цього великого моряка, пославши йому таку смерть? Хіба Джемс не вчинив по-християнськи, простивши диким новозеландцям, які вбили кілька років тому десять моряків з корабля Фюрно? Так, але, з другого боку, цей випадок на Таїті… Вівця, що пропала, коштувала якісь копійки, і, звичайно, треба було заборонити матросам плюндрувати селище таїтян. Адже матроси теж не раз обкрадали плантації остров'ян.
А потім, після Таїті і островів Дружби, кораблі наткнулись в океані на оці Гавайські острови, які, кажуть, були вже відомі іспанцям. Кляті острови, краще б туман сховав їх. Тоді б не він, Клерк, а капітан Кук сидів би зараз у цій каюті над розгорнутим щоденником.
Виповнивши трюми свіжою провізією, вони попливли, сповнені сподівань, на північ. Біля берегів Аляски годі було чекати великих відкриттів — там уже побувало багато російських кораблів. Коли ж «Резолюцій» і «Дисковері», обійшовши найзахідніший мис Американського материка, вийшли Берінговою протокою в Льодовитий океан, крига перетнула їм шлях. Цілий місяць марно намагалися вони знайти прохід на схід — і, нарешті, Кук змушений був відступити. Ні, він не визнав себе остаточно переможеним — він тільки вирішив перезимувати де-небудь у теплих краях, щоб наступного року знову повторити спробу. І от кораблі опинилися у цій клятій бухті…
Постріл за стіною каюти одриває Чарлза Клерка від спогадів. Він кидається на палубу. Спалах освітлює матросів, які ціляться кудись у пітьму.
— Човен, капітане! Тубільці! — доповідає лейтенант Кінг.
Тепер Клерк і сам помічає гавайського човна з двома веслярами. Вони щось гукають, махають руками. Можливо, їх послали для переговорів?
— Припинити стрілянину!
У човні — жерці. Вони піднімаються на палубу і з плачем кладуть перед Клерком закривавлений вузол. У ньому частини тіла божественного О-Роно, які дістались при поділі жерцям.
З разючою чіткістю Клерк згадує раптом, як один з офіцерів корабля купив якось відрубану людську голову. Людське м'ясо зварили і дали тубільцям…
Клерк люто хапає одного із жерців:
— Вони хочуть з'їсти О-Роно?
Жрець заперечливо хитає головою: гавайці не їдять людей. Якби О-Роно не зачепив Тараї-Опу, якби не вбивав гавайців маленькими блискавками, то його кров не пролилась би ніколи.
Клерк іде в каюту. Він довго сидить там, знову болісно роздумуючи про життя і загибель Джемса Кука. Думки плутаються в його голові, йому починає здаватися, що трагічна смерть капітана — помста за жорстокість, за вбивства…
Ілюмінатор каюти блакитніє, полум'я свічки стає тьмяним. Розвидняється так швидко, як розвидняється тільки в тропіках. Капітан дістає обплетену пляшку, склянку і одним проковтом випиває пахучий міцний ром. До біса вагання, геть сентиментальність!
За кілька хвилин потому капітан Клерк виходить до офіцерів.
— Панове! — каже він. — Ми спробуємо спочатку домовитися, щоб нам віддали те, що залишилось від його тіла. Але думаю, що вони не віддадуть. Я майже впевнений у цьому. І я розумію ваше загальне бажання…
21 лютого 1779 року під грім гарматного салюту гроб із останками мореплавця Джемса Кука був опущений у море з борту корабля «Резолюшн».