Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 23

Слова «штрафний підрозділ», здавалося, подіяли на офіцерів, немов іскра запалювання на мотор.

— У мене в папці? — невпевнено спитав полковник, хоча сам уже точно пригадав тих чотирьох, що прибули з Ноймюнстера.

В коротенькому супровідному листі говорилося, що мова йде про чотирьох пілотів, покараних за порушення льотної дисципліни та порядку і на основі загальної директиви головнокомандуючого повітряними силами надісланих спокутувати свою вину на фронті. Полегшено зітхнувши, полковник пояснив гостям обставини справи і знайшов у своїй папці з написом «До виконання» відповідного супровідного листа, що лежав під цілою горою інших паперів. Все було правильно. Він таки пригадав точно.

— А документи ще й досі — через три місяці — так і не одержані? — спитав обер-лейтенант, що тримав у руках листа. І, не чекаючи відповіді, раптом заревів — Це нечуване свинство, що може коштувати вам голови, пане канцелярист!

Проте до головного фельдфебеля вже повернулася його внутрішня рівновага. Що йому треба, цьому хлопчиськові! Ті четверо, яких шукали, є, а він же не зобов’язаний бігати за їхніми паперами. Зрештою, тут фронтова частина, і вона має свої завдання. І якщо його не мине прочуханка, він з гідністю зустріне її.

Здавалося, і Обст вважав справу вичерпаною. Він знову запропонував гостям сигари, але офіцери одностайно відмовились. Як мисливські собаки, що натрапили на слід, вони нюхом почули тут останню можливість знайти підтвердження своєї підозри. Покарання за порушення льотної дисципліни та порядку їх, щоправда, не цікавили, але ж, можливо, серед тих чотирьох був хто-небудь ненадійний з якихось інших причин? Незважаючи на нічний час, вони запросили негайні відомості про тих чотирьох, що прибули останніми.

В цей час бомбардувальники ескадри летіли на'схід.

Аксель сидів спокійно на своєму місці за спиною пілота й дивився на ясне зоряне небо, його знову заполонило чудове відчуття вільного польоту. Місяць світив у кабіну, заливаючи все своїм блідо-сріблястим сяйвом. Який приємний був би цей політ, коли б не ті бомби у фюзеляжі!

Ще за часів повітряної битви за Англію зненавидів Аксель оці ешелоновані нічні атаки. Він так і не зрозумів, як це його тодішній, значно молодший за нього спостерігач міг так дико захоплюватися тими нальотами. Наче кровожерний звір, він завжди прагнув скинути бомби саме туди, де, на його думку, були люди. Якщо йому вдавалося розгледіти людей, ті бідні створіння, що намагалися розкопати з руїн потерпілих або своє майно, він з диявольською сумлінністю робив усе можливе, щоб спрямувати бомбу саме туди. При цьому завжди примовляв: «Це помста за…», і далі повторяв який-небудь геббельсівський пропагандистський лозунг.

Для Акселя було слабою втіхою те, що знову бомби з їхнього літака давно вже полетіли в болото. Він твердо вирішив одразу ж після повернення на аеродром порадитися з своїми друзями, чи не пора їм остаточно порвати з цією брудною війною. Тільки зробити це треба було якомога спритніше, щоб не накликати якоїсь кари на голови своїх рідних на батьківщині. Адже там діяв горезвісний закон про відповідальність усієї сім’ї — одна з диявольських підлот, які тільки могли придумати жорстокі деспоти.