Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 22

— Біля двох годин ночі офіцери забажали кави. Через п’ять хвилин три ординарці подали справжнє турецьке «Мокко». Атмосфера в кабінеті полковника поступово пом’якшала. Зав’язалася невимушена бесіда. І сьогоднішнє бойове задания, об’єкт нальоту, спосіб виконання завдання — теж стали темою розмови. Коли раптом цивільний, ніби знічев’я, запитав:

— Скільки ж, власне, борт-радистів нараховує ескадра?

— На кожен літак, включаючи три запасних, по одному радисту, — відповів дещо здивований полковник.

— То, значить, повинно бути тридцять дев’ять радистів! — підрахував цивільний.

Обст весело розсміявся: гість, мабуть, хоче довести йому, що випитий у великій кількості алкоголь ні в якій мірі не вплинув на його здатність думати. Але швидко збагнув, що помилився. Цивільний подався головою наперед і, холодно блиснувши очима, наполегливо запитав:

— Тридцять дев’ять радистів, отже, всього льотного персоналу сто п’ятдесят шість чоловік. А ми перевірили лише сто п’ятдесят дві особові справи. А де ж документи ще на чотирьох чоловік?

Обст фон Шенег отетерів. Дідько б його взяв — як же так вийшло? Схвильований, він натиснув на кнопку дзвінка. Гауптфельдфебель Кілау. який вважав, що в такий пізній час можна вже рискнути подрімати в кріслі, заспаний приплівся в кабінет. Але одразу ж остаточно проснувся, коли полковник гримнув на нього:

— Гауптфельдфебель, не вистачає чотирьох особових справ. Де вони?

— Н-не може бути, п-пане полковнику! Я всі документи подав вам, — заїкаючись, насмілився заперечити східнопрусський товстун.

Поки збентежений командир ескадри, що не звик до заперечень, набрався духу, шоб знову зайнятися своїм начальником канцелярії, цивільний зауважив:

— Ви або навмисне вводите нас в оману або тут криється щось інше. Якщо взяти тридцять шість оперативних і три запасних екіпажі, то буде тридцять дев’ять раз по чотири, що, по-моєму, завжди становило сто п’ятдесят шість, а не сто п’ятдесят дві особових справи, як ви нам представили!

Він вп’явся очима в начальника канцелярії, який, незважаючи на нежданий дзвоник, тримав у руках товсту записну книгу — ознаку своєї гідності. Кілау обмірковував. Чорт забери, — цей тип з холодними примруженими очима мав рацію. В ту ж мить Кілау збагнув, яка небезпека загрожувала йому особисто. Якщо припишуть навмисну дію, він пропав. Холодний піт виступив йому на лобі. Куди, достобіса, поділися ті чотири особові справи? Раптом у нього в голові прояснилося.

— Пане полковнику! Пане полковнику! — схвильовано почав він. — Решта паперів — на чотирьох чоловік з резервного батальйону, що прибули з штрафного підрозділу, — лежать у вашій папці! їхні документи ще й досі не прибули до нас.