Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 21

Він сидів з товаришами по екіпажу на траві, недалеко від машин, проте на такій відстані, щоб їх не підслухали. Попихкуючи сигаретами, вони обговорювали рисковані плани на той випадок, якщо їх все ж таки раптом викличуть. Найлегше здавалося, просто сісти в літак І, ніби вирулюючи лише на стартову доріжку, дати повний газ і полетіти геть. Правда, небо зараз було зоряне й місячне, і вони являли б собою досить вигідну ціль для винищувачів, навіть коли б погасили всі вогні. І все ж вони вирішили в разі небезпеки вдатися до такої авантюри. Було одностайно вирішено не з’являтися на виклик з командного пункту.

Проте минали години, і нічого не сталося. Нарешті, уже десь опівночі, була подана команда вилітати. Ще мить — і мертву тишу, що панувала над величезним аеродромом, розірвав гуркіт моторів. Через кілька хвилин мотори завили. Механіки з наземного персоналу ще раз перевіряли мотори, перш ніж передати літаки пілотам. Наче якісь казкові потвори доісторичних часів, виповзали машини на свої місця перед стартом. Вони рухалися незграбно, здавалися майже безпорадними — важко було навіть припустити, що в повітрі вони ширяють легко й елегантно.

Біля стартової доріжки стояла командна башта, з якої по радіо одну за одною по черзі викликали машини. Кожні три хвилини одна з цих нічних потвор посувалася до лінії старту, вмикала всі сигнальні вогні та прожектор і чекала дозволу на зліт.

Десь о пів на другу викликали нарешті на старт і «Берту-Марію». До останньої хвилини Аксель, Клаус, Густав і Вернер чекали на якусь несподіванку, і, лише коли під ними ніби потонула земля, відчули себе в повній безпеці. Але минулі години страху змусили їх усвідомити, в якому небезпечному становищі вони опинилися. Вперше обміркували вони можливість спільної втечі за лінію фронту. Треба було також зробити все можливе, щоб спонукати штабного радиста летіти з ними, бо він же належав до їхньої компанії.

Мимохідь вони зв’язалися з радянською радіостанцією, але ніяких розмов не вели — тільки попросили дати їм нову радіохвилю.

Оскільки офіцери; переглядаючи документи, не могли знайти ніякої вихідної точки для своєї підозри, їм нічого не лишилося, як дозволити виліт. Командир ескадри, що тим часом знову відчув себе господарем, запросив їх повечеряти. Але офіцери не схотіли йти до казино. Полковник звелів подати їжу до нього в кабінет; і їм подали стільки, що вистачило б нагодувати цілий взвод зголоднілих піхотинців, а за якістю ця їжа зробила б честь кращому міжнародному ресторанові. В кабінеті пили французький коньяк три зірочки і грецьке червоне вино, а в канцелярії есесівцям подавали виключно чай з ромом та горілку. Таким чином, усе, на думку Обста, знову відповідало військовому порядку.