Читать «Нічні сигнали» онлайн - страница 17

Кілау підійшов до єфрейтора і безцеремонно гукнув у мікрофон:

— Ідіот! — і з гуркотом поклав трубку.

Він помітив, що обер-лейтенант глузливо посміхнувся. Отже, вони все чули. Він вирішив змінити тактику й прикинутися старанним служакою Та для цього вже не було часу. Крумбайн, що трохи загаявся в канцелярії, після цієї телефонної розмови хотів прослизнути мимо офіцерів до виходу. Але обер-лейтенант, ніби між нішам, процідив крізь зуби:

— Без мого дозволу ніхто не має права залишити приміщення!

Від цих слів Кілау вжахнувся дужче, ніж штабний радист. От, значить, чим запахло! Треба негайно сповістити про цей неприємний візит начальника штабу! В, н похапцем задріботів до дверей сусідньої кімнати, але одразу ж зупинився, наче вкопаний, почувши за спиною холодний, глузливий голос обер-лейтенанта:

— Це стосується і вас, чоловіче!

З простягнутою до клямки рукою Кілау більше схожий був на покалічену статую, ніж на завжди поважного гауптфельдфебеля, права якого в канцелярії поважали навіть штабні офіцери. До нього, який розпоряджався посвідками про відпустки, польотами спеціального призначення, внутрішніми нарядами, до нього, який був у курсі всіх офіціально заборонених офіцерських розваг, до нього звернулися зневажливо! Таке міг собі дозволити лише який-небудь офіцер-молокосос з іншої частини або ж людина, свідома своєї сили. Та ще більше збентежився східнопрусський товстун, коли обер-лейтенант відчинив двері в коридор і грубо скомандував:

— Унтер-штурмфюрер, візьміть поки що під варту оцих трьох, — і зневажливо додав: — А то ще, чого доброго, накивають п’ятами.

В ту ж мить біля кожного з канцеляристів став есесівець і, поклавши йому руку на плече, пробурмотів:

Все це було зроблено так досвідчено й швидко, що не встигли вони й збагнути, що сталося, як їх уже обмацали, шукаючи зброї.

Тут головний фельдфебель вдався до єдино розумного виходу, аби врятувати своє становище і своїх людей. Він покаянно пробурмотів:

— Пан полковник зараз у казино й категорично заборонив будь-кому турбувати його.

Тепер втрутився капітан і, ніби частково скасовуючи розпорядження обер-лейтенанта, наказав:

— Гаразд, гауптфельдфебель! Але подзвоніть-но негайно! Капітан Гельвіг з штабу верховного командування терміново просить пана полковника прибути до свого кабінету.

Полегшено зітхнмвши, Кілау зняв телефонну трубку і зажадав з’єднати його з казино, як раптом до кімнати вбіг сам командир ескадри і, вставивши в око монокль, гаркнув:

— Пробачте, панове! Саме оце ходив по аеродрому, оглядав машини. Сподіваюсь, не дуже затримав вас!

Він підніс руку до голови без пілотки. Офіцери відповіли на привітання теж по-військовому, а цивільний підняв догори простягнену руку. Потім полковник прогугнявив:

— Прошу! — І, вклонившись, жестом запросив усіх трьох до свого по-аристократичному обставленого кабінету.